Разделяют и властвуют

«Історія нічому не вчить — вона лише карає за незнання уроків» — це слова видатного російського історика В.О. Ключевського.

У 1941-1943 роках в Україні усі різали усіх. Вояки Бульби-Боровця різалися з ОУН Бандери, «бандерівці» насмерть билися з «мельниківцями», обоє ОУН воювали з «бульбівцями». Кожен вважав, що лише за ним правда, а інші — недостатньо патріотичні і недостатньо розумні та практичні, аби боротися за Україну. Націоналістична молодь тоді казала: «Україною має керувати лише Бандера. Якщо не буде Бандери — хай і України ніякої взагалі не буде».

І да, до цього ще треба додати, що всі названі товариші, звісно, жорстоко різалися з Армією Крайовою. А польскі товарищі, звісно, люто лили кров українців. Бо не маючи власної держави, яка була під нациською окупацією, не погожувалися на право українців мати свою.

Знаєте, де вони усі зустрілися? У блоці спецв`язниці Целленбау концтабору Заксенгаузен. У камері-одиночці № 73 сидів Бандера, а в камері № 71 — Головний командир Армії Крайової генерал Стефан Ровецький. А поряд — Мельник, Бульба-Боровець, Стиецько. Генерал Ровецький загине у концтаборі між 2 та 7 серпня 1944 року, лише на 2 місяці переживши свого ворога — другу людину в ОУН Мельника — Олега Ольжича, котрого утримували в одний з сусідніх камер.

До чого я це все?
Сам не знаю.
Напевне, в цьому щось таке є.
Не знаєте що?
Слова Ключевського не дають спокою…

Павло Бондаренко