Щоденник зрадофіла

10 серпня. Втомився. Втомився від клятих порохоботів, з їх темниками із АП і кожен день новими. Втомився від наших союзників, які ніяк не хочуть усвідомити, що собою являє наша злочинна влада. Втомився від уряду, який симулює діяльність, а народ все убожіє, тай від самого народу втомився, всі продаються за шалену бджілку. Поїду відпочину на море.

13 серпня. Приїхав на море, в Одесу, зубожіння тотальне, на пляжі лежать ледь не в два шари, машину притулити ніде, на вулицях затори, в магазини та ресторани не проштовхнутися, і головне всі такі радісні, не усвідомлюють в яку прірву летить країна. Спробував на пляжі поагітувати за великого Міхо, ледь не побили, агенти банкової напевно. Поїду звідси, подамся в Карпати.

18 серпня. Приїхав в Сколе, тут краще, поговорив з місцевими, клянуть владу, але добудовують третій поверх, бо туристів світ. Спробував зняти кімнату – де там, пропонують хіба що в курнику. Ходив по містечку, зубожілий народ, з розпачу напевно, цмулить односолодовий віскі, хто по бідніший давиться п’ятизірковим коньяком. Спробував розказати що ворог не в кремлі, а в Києві, розбили носа і порвали сорочку. Клятущі порохоботи і сюди добралися. Поїду за кордон в європу.

21 серпня. Пішов до овіру, черга на півтори місяці на отримання біометричного паспорту, спробував дати хабаря, щоб без черги, якась тітка підслухала – зняла галас. Зламали окуляри і підбили око. Піду в ФБ далі боротися проти засилля порохоботів, там хоч в пику не дадуть.

Володимир Чеховський


Два поста о главном

Андрей Алёхин:

Я во Львове.
И я вам скажу, тут этих немытых великомордорских туристов — предостаточно.

Вчера вечером сижу на террасе в кафе, пью виски, а сразу за мной на диванчик усаживается парочка: качок такой с поросячими ресницами и его немытая дама. И оба с таким выразительным мокшанским акцентом:
— Нам бутылочку фраголино.
Знаете же, как они говорят?
— Фрагааааалино.
Фу. Я так и знал: допью виски — не выдержу. И да. Прикиньте, эта его метелка:
— И не скажешь, что Украина. Как будто за границей.
Я как повернусь:
— Это и есть за границей. И всегда будет за границей. А вы можете валить себе в Клязьму, ты гля.
А этот качок так примирительно:
— Мы же ничего. Мы так. Зачем же.
А я все равно ещё порычал:
— Ото пейте своё рагулино и не умничайте: я ща фашистов позову.

Я, когда выпивший, — очень смелый. А эта гибридная война выматывает не бей лежачего. Давайте уже визовый режим.
И чтобы 86% отказов. Или лучше сто.

Андрей Алёхин:

По следам наших выступлений.

Судя по ватным разрывам, автор точно нащупал больное и главное. Но я не о пуканах — хай себе рвутся. Я о наших.

Читать дальше