Якщо хочеш – роби: пара з Києва переїхала у село і відкрила екоферму

Майже 6 років тому вони переїхали зі столиці до маленького села у Черкаській області, де відкрили власну екоферму. 45 соток малини, 6 соток суниці, фруктовий сад, пасіка – сьогодні улюблене заняття Іллі Третнікова та Оксани Тимченко стало для них ще й прибутковим бізнесом. А починали вони, не маючи ні грошей, ні досвіду у цій справі.

Молоді фермери розповіли про те, як їм вдалося організувати екологічне виробництво овочів та фруктів, про життя у селі після міста, про свої подорожі у теплі краї та майбутні проекти.

За освітою Оксана – хореограф, Ілля – редактор. А познайомилися вони, працюючи у столичному ресторані для сироїдів. Там все і почалося.

“Одного разу, готуючи гаспачо (холодний суп зі свіжих томатів), ми зрозуміли, щось не так з тими помідорами: тверді, без запаху, без смаку. Тоді дійшли висновку: хочеш смачних помідорів – то бери і вирощуй самостійно”, – розповідає Ілля.

Не довго думаючи, почали шукати земельну ділянку у селі. Краєвиди Черкащини їх захопили, а у селі Шевченкове вони знайшли те, про що мріяли – будинок на околиці села, сусідів поблизу немає, поруч ставок і ліс. Розповідають, що вдалося домовитися з власниками, адже не мали коштів, аби виплатити за будинок одразу. Та й перші два місяці у селі жили зовсім “на нулі”.

“Нам дуже часто здається, що щось неможливе або нереальне просто через те, що ми того не робили і навіть не пробували. Не треба боятися, треба брати і робити, бути відкритими для своїх бажань. У плані знань було легко. Є книги, люди, гугл, де можна дізнатися, як виростити помідори. Максимум для цього потрібен місяць. Далі можна лиш вдосконалюватися. Можливо, спаяти з нуля якусь мікросхему – це складніше, а от такі базові речі, як виростити собі їжу – це природно для людини”, – зазначає хлопець.

Коли пара тільки переїхала до села, то займалася виготовленням цукерок. Варили шоколад, продавали через інтернет. Саме для кондитерських виробів і почали сушити фрукти. Сушку зробили самостійно зі старої радянської шафи.

Велику частину екоферми займає малина. Цього року з 10 соток зібрали 600 кілограм й усю переробили на варення. Минулі роки її теж сушили. З листя роблять чай, який не лише смачний, а й дуже корисний.

“Особливого догляду ферма не потребує, головне посадити, а як рости воно й само знає. Хімією нічого не обробляємо. Сушили не лише малину, а й яблука, сливи, дині, кавуни, кабачки та помідори. Усі сухофрукти містять вітаміни, оскільки сушимо за мінімальної температури 40 ºС”, – ділиться досвідом Оксана.

Взимку, коли роботи на фермі немає, пара подорожує теплими країнами. Саме там вони і познайомилися з агротуризмом і самі вирішили відкрити волонтерську програму, аби люди зі всього світу могли повчитися їхньому досвіду та пожити на екофермі.

“До нас у село приїздили не лише українці, але і волонтери з Ізраїлю, Німеччини, Франції, Кувейту, Мексики, Ірану, Америки, Англії та Росії. Зараз чекаємо друга з Нігерії. Вони допомагають нам вирощувати, доглядати наш сад. І харчуються усім, що тут росте. Ми теж їздили волонтерами на інші ферми, до прикладу у Туреччині. Там, до речі, фермерство дуже цінують. Коли дізналися, що ми фермери, сказали: “То ви мабуть заможні і поважні люди”, – розповідає Оксана.

Вона додає, що люди після життя у селі дуже змінюються. 2-3 дні вони адаптуються, а потім звикають. Було багато таких, котрі звільнялися з роботи і приїздили пожити на ферму на декілька місяців.

“Та й у мене змінилися погляди на якісь речі. Якщо раніше було якесь споживацьке уявлення, то тут ти розумієш: якщо зранку прокидаєшся і тобі холодно, не можеш сказати, що тобі хтось не увімкнув опалення, а береш дрова і розпалюєш. І так у всьому. Ти розумієш, що якщо чогось хочеш, то це залежить тільки від тебе, твого бажання і твоїх дій”.

Пара ділиться, що планують розпочати такий самий проект, але вже у теплій країні. Тому екоферму у селі Шевченково готові продати або ж передати тим, хто дійсно буде цим займатися.

“Де саме буде наступна екоферма, поки не знаємо. Ми маємо пропозиції у деяких країнах, але хочемо побачити світ і визначитися. Це, мабуть, буде щось екваторіальне зі сталою температурою. Щоб могли рости і банани, і кокоси. А поки будемо шукати місце, працюватимемо над відеопроектом під назвою “Танець Землі”. Так ми хочемо поєднати любов до подорожей і до життя на Землі з тим, що любимо писати і знімати відео. Це будуть короткометражки про таких людей як ми, які живуть і насолоджуються цим”, – розповідає Ілля.

Коли запитую, яка з побачених країн є улюбленою, Ілля відповідає:

“Я громадянин світу. Мені подобається ця планета”.

Оксана ж зазначає, що любить країни за людей, які там проживають:

“Були ми в Азербайджані, Абхазії, Грузії, Туреччині. І вже третій рік в Іран їздимо. Він нам людьми подобається. Це як потрапляєш в інший світ. Цьогоріч в Ірані ми проведемо новорічний похід, і після цього збираємося перетнути континент”.

На питання, чи шкодували колись про те, що переїхали у село, обоє відповідають, що це було їхнє найкраще рішення. А український інтерес вбачають у створенні людьми майбутнього власними руками.

“Ми дуже звикли, що якщо у нас щось не виходить, або у нас щось не так, то це чиясь провина, і за це відповідальний хтось інший: держава, президент, політики. Я бачу, що у нас зараз в Україні люди дуже круто навчилися робити все своїми руками, не відштовхуючись від якихось зовнішніх чинників. І таких людей багато. І наш інтерес полягає у тому, що ми починаємо будувати своє світле майбутнє і не чекаємо, що хтось зробить це за нас. І я думаю, у нас все вийде”.

Ірина Савчук

One thought on “Якщо хочеш – роби: пара з Києва переїхала у село і відкрила екоферму

  1. таки продають :(
    будинок старий, не утеплений. Стільки га малини… таки треба проріджувати та удобрювати. Інакше дрібна буде. Розачарувались у цьому бізнесі і вирішили піти ‘у тренери’

Добавить комментарий