АТО і телевізор

Пам’ятаєте, скільки зради було розігнано через відсутність у зоні АТО трансляції українських каналів? Представники опозиції, антикорупціонери і інші зраднюки на пси сходили, волаючи про те, що населення прифронтових територій перебуває під впливом ворожого ТБ, що наші бійці слухають московську дезу, і що ми програємо боротьбу за душі наших громадян на окупованих територіях…

Щойно я повернувся з фронту – тепер там українських каналів хоч залийся. Тепер там – повна гармонія. Раніше українець з окупованого Донецька бачив по телевізору, що Україна – нацистська держава, де забороняють російську мову і гноблять інакомислячих. Тепер він бачить з українського каналу, що Україну обкрадає власна влада, що в нас повний розгром і занепад, скажена комуналка і тотальні злидні, що в нас руйнуються дамби, розвалюються дороги, свавільничає поліція і багатіють депутати. І що все от це ми обов’язково воліємо принести йому.

Раніше український солдат по сепар-ТБ бачив, що в тилу правосеки руйнують офіси проросійських партій, а «укронацисти» лякають розправою політиків. Тепер солдат має змогу йти в бій з думкою, що його обкрадають його ж власні генерали, а нардепи в тилу торгують з Росією.

То що? Перемога? Тепер українські громадяни під впливом правильного ТБ? Тепер бойовий дух українського солдата злетить до небес? Тепер душі громадян на окупованих теренах наші?

Реальність чомусь свідчить про протилежне. Мені довелося побачити частину, де хлопці втомлені перманентною «зрадою» з телека, самі включили собі сепар-ТБ. «З нього хоча б поржати можна».

До чого я це пишу? Що пропоную? Цензуру на час війни? А толку? Для впровадження цензури потрібно впроваджувати повноцінну диктатуру, а це мінімум – пара міхо-майданчиків, розмазаних вогнем «дашек». Це не наш метод. Толку боротися проти диктату Пуйла, аби створити в себе такий самий скрепостан?

Апелювати до журналістів, аби розуміли, що вони роблять і на кого працюють? Бу-га-га! Спробуйте у чомусь переконати журналістів типу Кутєпова або Станко-везу-пацаків-на-позиції. За нинішнього безробіття в пресі, журналісти за свої посади «в штаті» тримаються зубами – інакше можна опинитися в школі вчителем літератури або на вулиці двірником, нічого більше ці особи, як правило, не вміють. Виживають у цих умовах найбільш цинічні.

Та й не зможе журналіст довго говорити всупереч редакційній політиці власного видання – таких у пресі швидко позбуваються. Ти принциповий? Маєш всі змоги йти хизуватися своєю принциповістю десь ще, крім ЗМІ. Бажаючих на твоє місце черга стоїть – менш принципових і таких, чия думка коливається виключно синхронно з редполітикою видання. Тільки свисни.

Повторюю те, що писав уже не раз – в Україні НЕМАЄ вільних ЗМІ. Бюджети більшості українських ЗМІ формують їхні власники – самі по собі ЗМІ, як правило, ні фіга не прибуткові. За гроші власників ЗМІ мусять обслуговувати інтереси своїх власників. Коло замикається.

За таких умов видання – це не засоби масової інформації. Це – агітпункти і осередки інформаційної боротьби. Різниця наша з Росією НЕ в тому, що в нас вільні ЗМІ, а в них – ні. Різниця наша в тому, що в них існує монополія на ці агітпункти і центри інформаційної боротьби, а в нас між ними таки існує певна конкуренція – за кількістю олігархів, що вкладаються в той чи інший телеканал. І все.

Хіба могло на Донбас прийти щось інше? Проблема, на жаль, не в контенті ЗМІ, проблема у загальній інформаційній ситуації в державі. Очевидно, ремствуючи про відсутність українського мовлення в зоні АТО, політики-опозиціонери дбали не про українських громадян і українських солдат – вони бісилися від того, що ці громадяни і ці солдати не чують саме ЇХНІ канали і саме їхній контент. А те, що українець на окупованій території, переглянувши українські новини, ставатиме ще більш переконаним ватником – кого те цікавить?

Що з цим робити – я не знаю. Виходів два. Кажуть, що диктатор ставиться до своїх громадян як до дітей, а демократ – як до дорослих. Наразі наша влада поводиться з нами як з дорослими – віддає нам право самим дбати про своє життя і самим формувати свій світогляд. Так от, або ми, спільнота громадян України, покажемо, що ми таки дорослі, і, послухавши зраду з ТБ, зробимо таки правильні висновки, або нас повернуть до солодкого диктаторського дитинства.

У кращому разі – свої повернуть.

Дмитро Вовнянко

Добавить комментарий