Доля киянки Голди Меїр

120 років тому — 3 травня 1898-го — в Києві народилася дівчинка, якій судилося стати однією з легенд ХХ століття. Світ знає її як Голду Меїр, прем’єр-міністра Ізраїлю.

Батьки Голди — тесля Моше-Іцхак Мабович і його дружина Блюма Найдич — переїхали до Києва з Пінська на початку 1890-х років. На той час Київ не входив до «межі осілості», тож глава сім’ї склав кваліфікаційний іспит — виготовив красиву шахівницю й дістав право мешкати в Києві.

Запис № 194

Родина оселилася на Басейній вулиці, біля старої Бессарабської площі, у непоказному двоповерховому будиночку, що сховався за великим прибутковим будинком №5-а. Двоповерхівка, яка стояла у глибині двору, не вціліла, але подвір’я існує й досі.

Вулиця була галасливою — критого ринку ще не існувало, і торгові ряди стояли просто неба на Бессарабській площі та уздовж Басейної.

1898 року в спеціальній «Книзі для запису новонароджених євреїв» (нині зберігається в Центральному державному архіві України) з’явився запис №194 про те, що в міщанина Мабовича народилася дочка Голда.

«Ми жили тоді в Києві, — згадує вона згодом, — в маленькому будинку, на першому поверсі». Ту квартиру вона також називала «жалюгідною та сирою комірчиною».


Так виглядала стара Бессарабська площа в часи Голди Меїр, коли критого ринку ще не було

Батько швидко дістав замовлення на виготовлення меблів для гімназичних бібліотек. Одержав аванс, додав до нього позичені гроші й відкрив столярну майстерню.

Гадав, тепер сім’я позбудеться злиднів.

«Цілими годинами співають»

Батьки Голди були не схожі одне на одного.

Тато — стрункий, з тонкими рисами обличчя, але простакуватий. Мама — мідноволоса, гарненька, енергійна, розумна та більш наполеглива, ніж чоловік.

Але вони мали одну спільну рису — оптимізм. Попри фінансові негаразди, намагалися жити весело.

«Вечорами у п’ятницю, — із задоволенням згадувала Голда Меїр атмосферу батьківської оселі, — у нас було повно народу, як правило, родичів: двоюрідних і троюрідних братів і сестер, тіток, дядьків. Дотепер бачу, як всі вони сидять навколо кухонного столу, п’ють чай зі склянок, і, якщо це субота або свято, — співають, цілими годинами співають, і ніжні голоси моїх батьків виділяються на загальному тлі».


Карта Києва 1894 року. Позначено місце, де стояв будиночок, у якому мешкала родина

Ремарка з інших часів: численні київські родичі Голди — кількадесят людей — загинуть у вересні 1941-го в Бабиному Яру.

Життя важке, справедливості не існує

Батькові сподівання вирватися зі злиднів не справдилися — замовлення на меблі вичерпалися, майстерню довелося закрити. Грошей не було, лише самі борги.

«Я пам’ятаю, — згадувала Голда наприкінці життя, — наскільки ми були бідні. Ніколи у нас нічого не було вдосталь — ні їжі, ні теплого одягу, ні дров. Я завжди трошки мерзла і завжди у мене в животі було порожньо… Тоді, на кухні в Києві, я знала тільки, що життя важке і, що справедливості на світі не існує».

Злидні змінилася голодом: харчувалися хлібом і оселедцем. Старша сестра через багато років зізналася Голді, що часто, йдучи до гімназії, непритомніла від голоду.

1903 року сім’я повернулася до Пінська, але й там Моше-Іцхак не знайшов роботу. Вирушив до Сполучених Штатів, а за три роки, заробивши гроші, викликав дружину з дітьми.

Батькові гості

Американський період життя Голди тривав 15 років.

За цей час вона встигла одержати середню освіту і вступити до Педагогічного коледжу — з восьми років мріяла стати вчителькою. 1917-го пошлюбилася з Моррісоном Меєрсоном.

Величезний вплив справило на Голду знайомство з двома гостями з Близького Сходу, які зупинилися в хаті її батьків — Давидом Бен-Гуріоном і Іцхаком Бен-Цві. За три десятиліття саме Бен-Гуріон оголосить Декларацію Незалежності Ізраїлю й стане його першим прем’єр-міністром, а Бен-Цві — другим президентом.


1918. Голда Меїр з чоловіком Морісом Маєрсоном

Дівчина вступила до єврейської робітничої партії «Poale Zion» (Робітники Сіону). Кілька років збирала гроші, щоб виїхати в омріяну Палестину. Чоловік не хотів залишати Америку, але заради дружини згодився.

1921-го разом із ним, старшою сестрою та двома її дітьми Голда сіла на пароплав «Покахонтас», який повіз їх — а також інших репатріантів — у нове життя.

Непоступлива

На момент заснування Ізраїлю Голда Меїр була вже матір’ю двох дорослих дітей — 26-річного Менахема (майбутнього відомого віолончеліста) та 22-річної Сари. З чоловіком розійшлася, поринувши з головою в громадську діяльність. Щоправда, розлучення не оформили. Коли Морріс помер, Голда зізналася, що дуже завинила перед ним.

Любила говорити: «Якщо ти хочеш чогось, то це вже не мрія». Її бажання здійснилося 14 травня 1948 року, коли вона серед 200 найвпливовіших єврейських політиків взяла участь у церемонії проголошення Ізраїлю. Декларацію Незалежності підписали 24 особи, серед них Голда Меїр, єдина жінка.

У ті часи кар’єри робилися швидко: вона стає послом у СРСР, далі — міністром праці. Натомість кар’єристкою не була — швидше одержимою. Справа розбудови держави стала для неї головною. Про її рішучість та залізну вдачу говорили так: «Голда — єдиний чоловік в уряді».

Як міністр праці, наприклад, за короткий час реалізувала дві потужні програми: домобудівництво (30 тисяч будинків) і прокладення доріг, які ізраїльтяни назвали «золотими» (Голда перекладається як «золота»). Зауважте, пані міністр, маючи у своєму розпорядженні тисячі збудованих квартир, мешкала в невеличкій кімнатці на горищі. І вважала це нормальним.

Влітку 1956-го дістає нове призначення — міністр іноземних справ. Саме тоді Бен-Гуріон наказав їй, репрезентантці країни за кордоном, взяти івритське прізвище. І пані Голда Меєрсон (за прізвищем чоловіка) стала Голдою Меїр.

Інтереси своєї країни вона відстоювала настільки жорстко, що до неї приклеїлося прізвисько «непоступлива». Вона і сама зізнавалася, що схильна до компромісів тільки в питаннях, що не стосуються державних інтересів.

Лише п’ять років

Пік її політичної кар’єри настав у березні 1969-го, коли уродженка Києва стала прем’єр-міністром. Першою жінкою на чолі уряду в Ізраїлі та третьою у світі (після Сірімаво Бандаранаїке на Цейлоні та Індіри Ганді в Індії).

Прем’єрство Голди Меїр тривало лише п’ять років. За цей час у країні з вимушено великим бюджетом на оборону вона зменшила податки для бідних (для деяких категорій — взагалі скасувала) і розгорнула будівництво соціального житла.

Ґолда Меїр стала першим керівником Ізраїлю, якого запросив до себе папа Павло VI. Високо оцінивши її заслуги, подарував срібного голуба з написом: «Прем’єр-міністрові Ізраїлю від папи».

Політика з мораллю

Початок війни Судного Дня у жовтні 1973-го прем’єрка сприйняла як особисту трагедію. Прорахунок ізраїльської розвідки, яка не розпізнала підготовку єгипетсько-сирійського вторгнення, вона вважала не упущенням генералів, але власною провиною — не змогла гарантувати безпеку своїх громадян. Загинуло понад 2,5 тисячі людей.


Голда Меїр, червень 1969 рік

І хоча ту війну, спонсоровану Москвою, Ізраїль виграв протягом 16 днів, Голда Меїр не вважала себе вправі продовжувати керувати країною.

Звичайно, можна було демонстративно відправити у відставку міністра оборони і далі урядувати. Але вона вчинила по-своєму — взяла відповідальність на себе й пішла.

Парламент просив її залишитися — рідкісний, до речі, випадок у світовій політиці. «Моє рішення остаточне, — попередила вона в прощальній промові 10 квітня 1974-го. — Прошу, не старайтеся вмовляти, щоб я його змінила, не шукайте аргументів — вони не допоможуть».
Так склалося

Наприкінці життя, обдумуючи перипетії свого шляху, екс-прем’єрка зауважила: «Я не обирала кар’єру. Я не обирала професію. Просто так склалося».

Вона померла за кілька місяців після свого 80-ліття — 8 грудня 1978 року. Її поховали на горі Герцля в Єрусалимі.

А в Києві 1998 року відзначили 100-річчя від дня народження славетної землячки. На Басейній вулиці урочисто відкрили меморіальну дошку на її честь (автор — скульптор Валерій Медведєв). На церемонію прилетіла з Ізраїлю дочка Голди Меїр — Сара Меєрсон.

Станіслав Цалик, BBC

Добавить комментарий