Ненависть як робота

Дивлюсь картинки з київського ЛГБТ-прайду і мене чомусь не покидає відчуття штучності всього дійства.

Ну от стоять якісь хлопці — типу «праві» чи «нацикі». Перед хлопцями і позаду стоїть досить багато поліціянтів. Я думаю, в цьому місці і хлопці, і поліціянти вже знають, чим все закінчиться.

Але хлопці починають лениво поштовхувати поліціянтів, поліціянти вичавлюють хлопців з поля. Все.

Спека, неділя, літо — мені чомусь здається, що насправді хлопцям є що робити більш приємного, ніж штовхатись з поліціянтами. Ну у поліціянтів вибору нема — вони на работі.

Але ж і про хлопців мені здається, що і вони теж на работі — немає якоїсь лютої насправді ненависті до ЛГБТ, щоб от прямо не сиділось і було велике бажання когось там піти «побуцкати».

Не подобаються ЛГБТ — просто не йди до ЛГБТ, це ж нескладно.

А йдуть, тому що комусь потрібна вся ця картинка, типу «українцям нав’язують європейські цінності» у вигляді ЛГБТ, а вони ось проти, а їх ось б’ють. Подивіться, подивіться!

Але дивитись на все це кожен рік набридає, у всіх є це відчуття постанови, і замовник теж відомий і все менш задоволений, хайпу мало, хлопці отримавши свої невеликі грошенята за цю постановочну «штовханину», підуть пити пиво можливо навіть з представниками того самого ненависного ЛГБТ.

Всім срати. Тому закінчуйте вже цей цирк — ніхто не купить.

А хлопцям побажання — знайти нарешті нормальну роботу.

Sergii Iesipov