Про корупцію

Я не знаю коли це все почалось, але в 70-х роках такий договір між державою, в особі чиновника, і громадянином вже існував. Його суть можна кортко виразити однією фразою:

— Я найобую вас і не заважаю вам найобувати державу.

Як і більшість совкових парадигм, цей негласний договір перекочував через 90-ті і непогано собі прижився в ХХІ столітті.

Як і раніше ми дозволяємо чиновництву нас оббирати, а самі обкрадаємо державу.

До чого це приводить?

Це неодмінно приведе до знищення держави. Більшість громадян цього не розуміють, тому так радісно реагують на популістичні заклики. Потім вони знову будуть нити, що їх наїбали, забуваючи що процес найобування відбувався саме в той час, коли вони намагались обманути всіх інших. Така от філософія.

Як розірвати оце замкнуте коло.

Тільки знизу, нас більше і ми повинні відучити чиновників красти. Але для цього потрібно самим стати чесними. З усвідомленням останнього у багатьох жителів (не громадян) України рветься шаблон і вони рішуче переходять на відому позицію:

— Я проти корупції, але кума не чіпайте, бо він рішає. Я проти грабежу, але дайте мені спокійно мити бурштин, красти ліс, возити контрабанду, уникати сплати податків.

Коло замкнулося.

Тепер ще один важливий момент.

Уявіть собі містечко. Тисяч на 30 жителів. Корумповані чиновники, які щомісяця беруть півмільйона гривень хабарів.

І поряд 1 тисячу (насправді більше) «прастих» людей, які щосили уникають податків. Хай на 1 000 в місяць. Виходить мільйон. Тобто «народна» корупція наносить не меншої шкоди, ніж «державна». Ви думаєте це може закінчитись чимось добрим?

Ще раз повторю — нас більше, тому ініціатива розірвання цього ганебного «договору» повинна виходити від нас, але для цього ми самі повинні відкликати свій підпис під цим «документом». Чи готове суспільство до цього? Це вже інше, набагато складніше питання.

Р.С. Чому я так ненавиджу наших «антикорупціонерів»? Напевно тому, що сьогодні вони є найбільш яскравим і ганебним уособленням корупції в Україні.

Іван Виговський