Враг за воротами

Є цікава така річ, як «вплив ворога» і «присутність ворога».

І людська підсвідомість налаштована більше спрацьовувати на цю міфічну присутність, ніж на справжній вплив.

От, наприклад, є Медведчук.

Кум путіна, він тут, поряд з нами, виступає по телевізору і нібито в нього з усіма домовленості, нібито всіх тримає і все може.

Страшно?
Зручно лякати Медведчуком?
Ну да.

Насправді ж Медведчук давно вже зеро, нуль, ніщо. Ні на що не впливає, нікому не потрібен, ніхто з ним домовлятись і спілкуватись взагалі не буде навіть за сильної скрути.

Медведчук з Ахметовим насправді зараз роз‘їбали вщент залишки проросійської опозиції, той, яка справжній ворог і «путінпріді», тепер в п‘яти кандидатів по півтора відсотка за які вони один одного ще і жруть.

Але Медведчук тут, поряд, і він нібито страшний.

Хоча насправді він тут саме тому, що НАХУЙ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНИЙ.

І якщо завтра мск-лики вирішать Медведчука грохнути просто задля приколу, як грохнули моторолу, чи захара, щоб там щось «дестабілізувати» — взагалі нічого не трапиться.

Просто Українці отримають ще одне велике свято.

А от наприклад Ігор Валерійович Коломойський навпаки — не сприймається, як ворог.

Бо він нібито далеко, в Женеві чи в Ізраілі, Приват продав, МАУ вже сам скоро здохне, і нібито і впливу ніякого на наше життя важке не має, типу.

Але ж насправді Ігор Валерійович нікуди не зник і є всюди, бо проникнення 1+1, Лігі чи Уніану, патриотичних новин і таких же тричі перевзувшихся патриотичних журналістів — воно ж в кожній другий голові, і насправді багато хто ляже, як і коли Ігор Валерійович скаже, і купить, що Бєня їм втюхає, залюбки.

А втратив Ігор Валерійович багато.

І повертати він це буде з відсотками

Тобто якщо Ігор Валерійович далеко і ви про нього забули, це ще не значить, що він про вас забув.

І, можливо, справжній ворог і справжня небезпека не там, де всі звикли бачити.

Sergii Iesipov