Гостя з минулого

Нас чекає цікаве повернення на Землю старої лавочкінської станції з елементами лотереї.

31 березня 1972 року з космодрому Байконур за допомогою РН «Молния» на орбіту, перехідну до траєкторії до Венери, вивели АМС, яка в разі успіху, найімовірніше, отримала б назву «Венера-9». Однак через відмову розгінного блоку вона так і залишилася на витягнутій еліптичній орбіті Землі й отримала позначення «Космос-482». Навряд чи її творці думали, що цей факт згадають через 47 років, але сталося те, що, в принципі, було неминучим — за оцінками астрономів та спостерігачів за супутниками, настав час повернення станції на Землю.

«Сестра невдахи — «Венера-8». Зліва на фото НВО ім. Лавочкіна

Власне, на орбіті з апогеєм 2400 км і перигеєм усього 200 км залишилося не так уже і багато. Основна конструкція з баками та розгінним блоком відокремилися і згоріла в земній атмосфері невдовзі після невдалого старту до Венери. Однак те, що впаде впродовж, мабуть, наступних 12 місяців, варте уваги. Це власне сам посадковий апарат вагою 495 кг, розрахований на входження в щільну і гарячу атмосферу Венери (її температура — 470°C, а тиск — 90 атмосфер).

Тобто ця штука точно не згорить у земній атмосфері, і нас чекає цікаве заняття з угадування, де і коли вона впаде на Землю. Поки що можна , що це відбудеться в смузі від 52° південної широти до 52° північної (це визначає нахил орбіти) і в період часу від приблизно другої половини 2019-го до середини 2020-го. Точніше оцінити складно, позаяк темпи втрати енергії (тобто висоти орбіти) визначаються щільністю атмосфери. А це, своєю чергою, сильно залежить від сонячної активності. Свого часу НАСА не змогла правильно оцінити цей фактор і втратила свою орбітальну станцію Skylab.

Малоймовірно, що венеріанська станція впаде в населеному районі, але все може бути.

Я думаю, що автори «Планети бур», напевно, написали б щось про космічних археологів ХХІ століття, які героїчно намагаються впіймати цінний артефакт, перш ніж він увійде в атмосферу, промахуються в останній момент, але стара станція вмикає автоматику, розкриває парашут і сідає неподалік від Байконуру. Всі витирають сльози, станцію ставлять на постамент як свідка великої епохи. Проте насправді ніяких космічних археологів нема, а орбітальних сміттярів тільки випробовують. А акумуляторні батареї посадкового модуля, найімовірніше, протухли і не зможуть активувати піроавтоматику парашутів. Та й циклограма посадки на Венеру не підходить для Землі…

Отже, нас чекає цікаве повернення на Землю старої лавочкінської станції з елементами лотереї. Слід зазначити, що радянська програма дослідження Венери не була простою, та її досягнення були безумовними — першим космічним апаратом, який досяг поверхні Венери і передав хоч якісь дані з того пекла, був посадковий апарат «Венери-7». Старша сестра-близнючка невдахи, що скоро повернеться на Землю — «Венера-8» — без проблем покинула орбіту Землі 27 березня 1972 року, а 22 липня сіла на поверхню Венери та цілих 50 хвилин передавала інформацію із цього інфернального світу.


«Власне сам посадковий модуль «Венера-8». Аналогічний від недо-«Венери-9» впаде на Землю, Фото НВО ім. Лавочкіна

Усі подальші радянські запуски АМС до Венери (а їх із АМС «Вега», які, крім Венери, досліджували ще й комету Галлея, було ще 10) пройшли успішно. Недо-«Венера» «Космос-482», який ми будемо чекати додому цього року, була останньою невдачею в цій програмі. А РФ між тим за свою самостійну історію не запустили жодного КА за межі земної орбіти.

За матеріалами Space.com та Вікіпедії.
Сергій Факас (ПиМ)