МАРШРУТКА

— Не треба буде платити податки і повертати кредити.
— Бариг постріляють.
— Головне, щоб Порох не втік.
— Кордони треба перекрити. І безвіз відмінити, щоб люди вернулись.
— Комуналка буде втричі менша.
— Дитячі піднімуть і пенсії.
— Бізнес заберуть в бізнесменів.
— Діти не гинутимуть на Донбасі.
— Та якось жили з росією. І далі проживемо.
— Росія нам поможе. То ж вона кашу заварила.
— А, якщо ні — то ми в Польщу попросимось.
Пророк на пророкові сидить, висить у проході і ще з десяток тиснуться в задніх дверях. Всі вагітні соціальною справедливістю і стурбовані власним шматочком імовірного загального щастя. Всі хочуть змін, але так, щоб нічого не мінялось. Всі надіються, що конкретно з ними нічого поганого трапитись не може, бо вони вже і так натерпілись вдосталь.
Тому, коли на салонному моніторі вмикаються новини і в кадрі — зруйноване сирійське місто, вони всі дружно і нервово кричать до водія:
— Володька, вимкни ці жахи! То страшно!
— Та чого? — питає водій. — Дивіться! То ж росія помагає Сирії. Готуйтеся…
— Брехня! — кричать вони. — Пропаганда! В нас такого не було і не буде!
Вони точно знають.

Любов Бурак