Кінець карнавалу

Люди в дорослому віці суттєво не міняються, і якщо хтось на «сорок втором году» не перестав бути блазнем, то це вже назавжди. Що водночас не означає, ніби самого по собі блазня слід сприймати суто негативно. Я б зовсім не здивувався, якби якесь комплексне тестування довело, що Зеленський – розумніший за Януковича, дотепніший за Ющенка і носить у собі здоровіші аналізи, ніж Порошенко. Тільки все це абсолютно не має значення, бо проблема не в тому, ліпший він чи гірший за колишніх наших і нинішніх чужих президентів, а в тому, що блазень у принципі не повинен обіймати посади президента, оскільки традиційно на нього покладені діаметрально протилежні функції.

Споконвіку – зокрема і в колективній культурній свідомості – блазень виконував роль пародійного двійника короля. Передражнюючи й глузуючи, він висміював владу і в такий спосіб діалектично її доповнював, слугував їй кривим дзеркалом. І власне тому переконливо висміяти самого блазня неможливо. Неможливо – в жанрово-стилістичному сенсі – успішно спародіювати пародію, бо ми тут неминуче потрапляємо в пастку геґелівської «дурної нескінченності», в криводзеркальний тунель взаємовідображень, який не веде до жодної розв’язки й катарсису, тож замість вибуху очисного сміху викликає лише безмежну нудьгу.

А однак із цього правила – правила, згідно з яким блазень є пародійним відображенням влади, але аж ніяк не самою владою, – існує один святковий виняток. Декотрі спеціалісти з розведення лохів на електоральні голоси твердять, що Зеленський став президентом завдяки технологіям, використаним на Британських островах у процесі агітації за Brexit і згодом художньо викритим в однойменному фільмі Тобі Гейнса. Не буду сперечатись, я в усіх тих соцмереживних тарґетуваннях нічого не тямлю, а хотів би ще менше. Трохи тямлю натомість у дечому іншому, а відтак не можу позбутися моторошного враження, що політтехнологи Зеленського, крім усіляких прагматично-прикладних методичок, ретельно простудіювали й працю, яка в студентські роки була для мене літературознавчою Біблією: «Творчість Франсуа Рабле і народна культура середньовіччя та Ренесансу» Міхаіла Бахтіна.

Центральним поняттям цього концептуального дослідження є карнавал. Ключовою постаттю на карнавалі є блазень, а кульмінаційною подією – його увінчання, тобто коронація, тобто перетворення блазня на карнавального короля. Як театрально-видовищне дійство, але без поділу на сцену і зал, на акторів і глядачів, карнавал затягує у свій вир найширші народні маси, він є беззастережно антиієрархічним і антиелітарним. Інакше кажучи, карнавал пропонує своїм учасникам: «Ми всі – президенти, зробимо їх разом!». Кого – їх? Носіїв усього офіційного: влади, цінностей, уявлень про добро і зло та усталеної картини світу загалом. Карнавал мовби руйнує суворий космічний порядок і впроваджує веселий хаос, міняючи місцями небо і землю, тілесний верх і тілесний низ, а також – короля і блазня, який зводить серйозний, піднесений ритуал до рівня брутально-матеріального фарсу. Коротше, карнавал – це, як визначає Бахтін, «світ навиворіт».

Чи є у такого вивертання якась мета? Є. Точніше, була, і то екзистенційна: циклічно повторювані перед Великим постом «веселі рекреації» допомагали людині здолати страх і набратися сил, щоби пережити найважчий, найголодніший період року. А що є найефективнішим ліком проти страху? Той-таки сміх. Задля сміху карнавал не гребує нічим, зокрема й такими засобами, як мімічно-жестові та словесні «непристойності». Славнозвісний нині метод фортепіанної гри Зеленського, як і його панібратські «чувачки», «факін-отрасль» і решта «бла-бла-бла» – це типово карнавальні елементи, які б органічно вписалися в роман Рабле і, не сумніваюся, потішили б самого Бахтіна.

А тепер пригадаємо собі, з яким завзяттям усілякі «аналітики» звинувачували Порошенка в тому, що він у своїй передвиборчій кампанії експлуатував страх і проповідував архаїчні ідеологеми, з яких жартівники-опоненти спритно склепали пародійний мемчик «армовір». Так, експлуатував і проповідував, бо уособлював – та ще й у контексті війни з Росією – офіційну державну владу і не міг собі дозволити поводитись як карнавальний блазень. Незалежно від усіх своїх плюсів і мінусів він діяв так, як зобов’язувало його становище, через що і зазнав поразки. Від моменту, коли Зекоманда – свідомо чи несвідомо – підпорядкувала президентські вибори карнавальній парадигмі, Порошенко не мав шансів. Просто тому, що карнавальний натовп між сміхом і страхом не вагаючись вибере сміх, навіть якщо той сміх – пришелепкуватий, а страх – цілком обґрунтований.

І в цьому не було б нічого катастрофічного, якби не одна фундаментальна особливість карнавалу, а саме – його тимчасовість. Як і кожне свято, карнавал швидко закінчується, після чого життя повертається у свою буденну колію. На карнавалі, наполягає Бахтін, можна жити лише за його законами. Але за межами карнавалу ці закони втрачають чинність, і карнавальна поведінка набуває ідіотичного вигляду – десь такого, як бумкання фалосом по клавішах на класичному концерті у філармонії. Чверть століття тому Юрко Андрухович вжив у «Перверзії» вираз «посткарнавальне безглуздя світу». То ось воно й настало: карнавал відшумів, а коронований на ньому Зеленський залишився сидіти на справжньому троні. Залишився – і виголошує промови про українську свободу й незалежність, про загиблих на Майдані й на Донбасі з тими ж незмінними кривляннями й інтонаційно-тілесними вихилясами, з якими у своєму квартальному балагані порівнював Україну з порноакторкою, готовою «принять в любом количестве и с любой стороны». Хто там збирався зламати систему? Молодці, вам це вдалося в неосяжних ні для чистого, ні для практичного розуму масштабах.

P.S. Якщо вірити Бахтіну, логіка карнавалу є такою, що блазень-король мусить наприкінці терміну своїх «повноважень» пройти через обряд розвінчання. Тоді з нього зривають корону, обсипають його найвигадливішими матюками, б’ють, поливають сечею і вимазують фекаліями. Гаразд, зачекаємо. А заразом і перевіримо на практиці істинність бахтінських теорій.

Олександр Бойченко


Вова, пошли их в жопу. Ты же умеешь.

Диявол, як завжди, в деталях. Нема потреби взагалі влаштовувати цей цирк з нормандським форматом, якщо потім вони будуть обговорювати головне без свідків. Пам’ятаю після такої зустрічи щасливо усміхнену Юлю, яка вийшла і радісно розповіла, що газова війна скінчилась і тепер буде мир. Дотепер викашляти той мир не можемо.

Ігор Прокопенко

В связи с саммитом в Париже важно помнить. Все договоренности, о которых попытается умолчать Зеленский, особенно если они будут невыгодны Украине, станут известны тотчас же от российской стороны. Путину нужен результат, максимально унизительный для Зеленского. И потому все самое важное, что случится в Париже, Зеленскому лучше озвучить самому. Потому что иначе за него это сделает Путин. И тогда будет еще хуже. Более того, если всё пройдет по худшему сценарию, я не знаю, попадёт ли Зеленский на свое рабочее место на Банковой.

Тарас Березовец

Трансляция из парижа уже началась.


Сокира-шоу №9

Українська політика рішуче завдасть удару по вашому ясному розуму та щирих ідеалах. Втім, наші вожді – люди загартовані та прийняли весь удар на себе. А зараз – готові коротенько розповісти, що там взагалі коїться. Гудименко, Швець, Трегубов, Нойнець та Щедрін цілий тиждень уважно стежили за новинами та вигадували до них жарти. У результаті вийшов дев’ятий епізод СОКИРА ШОУ. Тож просимо до столу перегляду, сьогодні говоримо про таке:

— ДБР чекає перезапуск, а Трубу – біржа праці: чи є це для нас перемогою?
— «мирні» мітинги проти керівництва Нацбанку: ворота знімаються, погрози надсилаються;
— що робити після розмови Зеленського та Путіна? Є кілька варіантів;
— програма «Повертайся та залишайся»: молодий політик Юрій Гудименко жорстко розкритикував нововведення. Дивитись до кінця;
— російські туристи в Європі: тероризм, шпигунство, замовні вбивства.

А ще обговорення однієї легковажної журналістки та важковаговиків (чи навіть важковаговичок) російського шансону. Буде гаряче! Радимо не гаяти час на початку тижня та мерщій вмикати епізод. І звісно, чекаємо на ваші коментарі та репости.


Гуманізм і піздюлі (c)

Сейчас многие задаются вопросом — как же мы будем возвращать души людей на оккупированной территории?
Я скажу.
Оставьте — это самый глупый и бессмысленный вопрос.
Объясню почему.
Как житель минимум в 4м поколении Донбасса объясню.

Очень многим жителям юга имперской России присущи мышление и менталитет, которые «нежно» называют византийским, грубо — совковым, а по простому — стайным.
Не сложившиеся имперские нации отличаются именно этим — они не понимают приоритет ценностей и инстинктивно выбирают… выбирают…. выбирают… самого сильного.
И всё.
Это единственная общая для них всех черта.
И для работяг, и для интеллигенции, и для мещан, и для селян.
ВЫБРАТЬ САМОГО СИЛЬНОГО и прислониться к нему в ожидании защиты. Ну, и проявить любовь, чтоб, значит, защита была наверняка (наивные).
Абсолютно инстинктивное поведение людей, пока в истории человечества не появилась реальная демократия.
Отказаться от инстинктов сложно. Многим не возможно.
Именно поэтому у таких людей со стайным византийским )) мышлением присуще такое недоверие к демократии — «ну, где-то нас точно обманывают… Не может быть, чтоб за этим всем не стоял какой-то альфа-самец-царь.»

Поэтому НИКАКИХ проблем с людьми на оккупированных территорий не будет. Как нет с такими же в свободной Украине.
Так, где Украина показывает силу, ватники сидят тихо и даже понемногу начинают любить Украину.
(Именно поэтому так опасна показываемая Зеленским слабость. Именно поэтому совки просыпаются и выбирают опять Рашку, которая уж всеми возможными способами показывает свою силу)
Если (когда, естественно) Украина станет сильной и политически, и экономически, и (!!!) по-военному, войдя на Донбасс, мы обнаружим только приветливых местных, которые будут петь песни, что они типа все время поддерживали Украину, но боялись об этом сказать.
Естественно, и такие есть. Но их не так много.
А враги Украины просто сдрыстнут в Рашку. По той же причине — сильная Украина.

Господин Зеленский — не изображайте Украину слабой.
Это ОЧЕНЬ опасно рядом со стайным и дебильным государством.

Александр Косенко