Шаблі проти танків

У «Думі про невмирущого» Загребельного є такий епізод (прощальна розмова підпоручника Фурчака і лейтенанта Коваленка):

«Колись я був справдi смiливий. I дурний. Коли пiд Свенце у вереснi тридцять дев’ятого року ми вперше побачили танки Гудерiана, я скомандував своєму роздiловi оголити шаблi й повiв жовнiрiв в атаку. На танки з шаблями! Там, пiд Свенце, загинула вся Польська поморська кавалерiйська бригада. Пiдпоручик Єжи Фурчак не загинув, а потрапив у полон. Краще було б загинути».

Автор мимоволі поширює популярний міф про атаки польської кавалерії з шашками на танки — мовляв, польська армія була настільки відсталою і неготовою до змін у військовій стратегії, а її командири — настільки безпорадні в нових умовах, що і досі, в середині ХХ сторіччя, діяли за шаблонами та тактикою XVII-го.

Відправною точкою цього міфу стала фраза з мемуарів Гудеріана: «Польська поморська кавалерійська бригада через незнання конструктивних даних і способів дій наших танків атакувала їх з холодною зброєю і зазнала жахливих втрат».

Відтак, в подальшій історіографії польські кавалеристи поставали хоробрими, проте, м’яко кажучи, не надто розумними вояками, які сміливо і красиво, проте абсолютно безглуздо загинули за свою країну.

Насправді, кіннота була в складі всіх тогочасних армій. І німецької (так, подекуди «кавалерійські бригади СС» мали на озброєнні танки і бронемашини — проте за браком палива та якісних доріг коні були основною рушійною силою для польової артилерії, а кінні розвідувальні групи були набагато мобільнішими за піхотинців). Кавалеристи Червоної Армії (особливо підрозділи Доватора та Плієва) наводили страх на тилові комунікації ворога та вдосталь повбивали відступаючих і деморалізованих солдатів Вермахту та союзників.

Та й польські улани мали на озброєнні протитанкові гармати та рушниці, і проводили вдалі оборонні операції (згадаймо хоча б оборону Брестської фортеці уланами генерала Плісовського і ротмістра Радзішевського, об яких обламали зуби союзні війська — спочатку дивізія Гудеріана, а потім бригада Кривошеїна). Тож, напевно, і поляки були в курсі, що й до чого — хоча, звичайно, питома вага кінноти в польських військах була набагато більшою, ніж в інших країнах.

До створення міфу про польські кавалерійські атаки з шаблями та піками проти танків долучилися і журналісти, і військові, і самі очевидці з обох боків. Зокрема, зустрічав посилання на спогади якогось уланського офіцера — мовляв, їм командири на навчаннях розповідали про те, що танки насправді фанерні, і розрубаються шаблею навпіл. Звичайно, німці робили і фанерні муляжі — в основному, аби збити з пантелику ворожі бомбардувальники, чи в якості мішеней на артилерійських полігонах; проте, звичайно, в бойову атаку ніхто не став би запускати фанерки.

Вже першого вересня під Кроянтами підрозділ 18-го уланського полку поляків побачив на галявині піхотинців Вермахту. Стрімка атака спочатку принесла успіх — піхотинці почали панічно тікати; аж поки з лісу не показалися бронемашини, які завдали польській кавалерії значних втрат. Втім, ця атака призвела до паніки серед німців. Гудеріан іронічно згадував, як штабісти встановлювали протитанкову гармату на позиції — мовляв, готуються відбивати бронебійними снарядами чергові атаки польської кінноти. Трупи польських уланів продемонстрували союзним італійським журналістам, які й написали репортаж про відчайдушну атаку кінних камікадзе (хоча чисельність жертв з обох боків вимірюється від двох до п’яти десятків, що теж не дуже відповідає терміну «атаки самогубців»).

Одночасно з цим, на іншій ділянці фронту, під Мокрою, підрозділи Волинської уланської бригади з дивізіоном кінної артилерії та бронепоїздом боронили свою ділянку фронту від наступаючої 4-тої танкової дивізії легких танків. Кіннотники вдало винищували піхоту, а артилеристи вправно стріляли по танках. В перший же день 40 німецьких панцерників навічно затихли в польській долині. Тут так само був епізод, схожий на легенду — коли уланський полк, що повертався з тилового рейду, натрапив на наступаючі німецькі війська. Командир прийняв рішення змішатися з танками. Німці, побоюючись влучити в своїх, не відкривали вогонь, завдяки чому кавалеристи подолали небезпечну ділянку і пробилися до своїх.

7 вересня 14-тий полк улан Язловецьких атакував розташування німецької танкової дивізії, щоб пробити дорогу для армійських частин, які потрапили в оточення. Тут, дійсно, кавалеристи неслися лавою на позиції артилерії та кулеметників — але ціною значних втрат їм вдалося дістатися до ворожих позицій і нанести значних втрат німцям — завдяки чому оточені армійські корпуси вирвалися з оточення. Загиблих уланів німці поховали з усіма військовими почестями.

Зафіксовані ще кілька епізодів зіткнень польської кінноти з броньованими армадами — проте вони здебільшого стосувалися або спроб вийти з оточення (при цьому, «під роздачу» потрапляли не лише німці, але й Червона армія), або раптових атак на розташування німецьких підрозділів, що знаходилися на відпочинку і не були готові негайно застосувати свою грізну зброю.

Dmytro Kaliszewski

Добавить комментарий