Підпільне життя на каратині

Розказує мама.

В них є дача, все життя ми всі на тій дачі товклися, і були часи, коли та дача рятувала і годувала, коли зарплату батькам не платили по півроку, ми з братом були малі, ніколи не забуду ті великі рожеві помідори, аж солодкі і гарячі від сонця, найсмачніша штука.

Так от, з усім цим карантином, нововведеннями і заборонами батьки якось забули купити насіння на дачу. Ну, тобто, самі розумієте, не до насіння було.

І так сталось, що їхний улюблений маленький магазин насіння закрився на карантин.

Останні кілька днів це була найголовніша печаль мами, навіть більша за пандемію коронавірусу — шо на дачі не виросте цьогоріч їхніх улюблених рожевих помідорчиків, і помідорів-сливок, і ще багато чого, до чого вони звикли. Ну, у якомусь великому Метро вони знайшли насіння, але не таке! Невідомо яке! Чуже і незнайоме насіння. Власне, мені важко розібратися, в чому різниця в насінні, але мабуть-то велика.
Однак, чи в тому Метро, чи десь іще, люди їм пошепки порадили — подзвоніть на оптовий склад вашого магазину і попросіть продати вам насіння.

Мама спочатку хвилювалась, як ото його дзвонить на цілий оптовий склад, якщо їй треба кілька пакетиків. Але набралась сміливості і подзвонила.
— Помідори такі-то? Сливки? І рожеві? — перепитали на тому складі.
— Так, тільки трошки.
— Зрозуміло.. — на тому кінці дроту хтось важко зітхнув.
— Дуже треба. — Ще раз сказала мама. — А то нема чого на дачі саджать. Карантін карантіном, а якщо їжа в магазинах кінчиться? То хоч помідори будуть..
— Знаєте що, приїжджайте в той наш магазин. — сказали мамі.
— Як? Карантін же.
— Ну, то скажіть хто ви і з якого приводу. Що ж робити. — І на тому кінці поклали трубку.

І шо ви думаєте. Мама поїхала туди машиною. Приїздить. На дверях замок та напис «Зачинено». Все як скрізь. Вона подумала трохи. Потім постукала. І ще раз. І ще. За якийсь час виглянула жінка.
— Я така-то! — сказала мама. — Я дзвонила! З приводу помідорів!
— А! — відгунулась жінка і впустила маму всередину.

Всередині було темно і порожньо, але біля каси вже скуповувалась насінням якась жіночка.
Вони розминулись, зберігаючи соціальну дистанцію.

Потім мама взяла насіння всіх до одного їхніх улюбених сортів. Хвилиною пізніше її випустили, а магазин, як і раніше, виглядав без жодних озак життя.

Українці. Підпілля у нас в генах. Ну, і городи. )

Galyna Sergeyeva