Знову про суржик

Є досить багато людей, що називають суржик мовою. Тому довелось знову влізти в дискусію.

> ідіть в сраку зі своїми комізельками, філіжанками, мештами і, сука, горнятками с кватирками. Це у вас, блядь, суржик.

Це не суржик, це діалектні слова, часто запозичення з сусідніх мов. Це нормально і таке є у всіх мовах. Але слово має змінитись згідно граматики української мови і не звучати як «неприроднє», тоді воно стає українським. Пошириться воно на всю мову, чи залишиться діалектним — питання часу. Перелічені вами кАмізелька (теж саме, що й «жилетка», теж запозичене слово), філіжанка і мешти так і залишились західноукраїнськими діалектними словами, тож вас ніхто не примушує ними користуватись :) А горнятко і квартирка присутні у літературній мові вже давно.

На відміну від діалектних слів, суржик — це російська лексика на українській граматиці, що перенесена в мову або без змін взагалі, або з «народною граматикою», тобто «як вийшло». Суржик не має правил, кожен балакає як хоче.

«Та я оце собралась у город, а на поїзд опоздала, прийшлось біжать за автобусом» — це суржик, тупо російсько-українська мішанина, якою користується більшість населення україни. Для нас це звичне явище, тож ми навіть не помічаємо, що більше половини слів у цьому реченні — спотворені. Спробуйте записати його літературною мовою, і побачите різницю.

> І це зневажливе «суржик» на спрпвді самобутня і різнокольорова мова, соковита і жива.

Суржик — це не мова, він не відповідає критеріям, за якими лінгвісти визначають мову. Так, він дуже різнокольоровий (як циганська одежа) і соковитий (на суржику треба казати «сочний»), але здебільшого суржик — потворний, і це головна його характеристика. З нього добре хіба що Вєрку Сердючку ліпити та інші комедії, в яких треба показати дуже соковитого, але недолугого хохла. Як це наприклад було зроблено в «За двома зайцями» для пропаганди «русского мира».

Використовувати його сьогодні задля комедійного ефекту — ок (хоч і на любителя), але робити з нього мову не треба.

Я народився, виріс і живу в Полтавській області, де 99% «україномовних» насправді є суржикомовними. І в селах також. Так, літературна українська мова родом з Полтавської і Черкаської областей, і більшість пісень також, але то було сто років тому. Після століття винищення і русифікації, носіїв літературної мови тут залишилось дуже мало, навколо один суржик.

P.S. «Ослін» — маленький стільчик, «Сурго» (насправді «сорго») — рослина, з якої в’яжуть віники. Я в дитинстві в’язав.

P.P.S. Додам, що люди, що користуються у побуті суржиком, все одно ближче до української мови ніж російськомовний я.

Добавить комментарий