Поющие в кукурузнике

Ярослав Шапочка: Станом на 11:11 полтавчанин Роман Скрипник три рази набирав номер телефону приймальної міністра внутрішніх справ, кричав у слухавку: «Аваков-мудаков!», та з гомеричним реготом зникав у люкс номерах Миргородського мінерального курорту. Пошуки полтавчанина, за словами правоохоронців, ускладнюються не тільки складним географічним рельєфом та стихійними природніми явищами Полтавщини, але й фактором підтримки Скрипника представниками обласного потойбіччя. Роману співчувають та надають усіляку підтримку і прихисток мавки, русалки, відьми, лісовики, корчмарі, песиголовці, чугайстери, упирі та вовкулаки. На його боці навіть такі психоделічні рослини, як мак, конопля, дурман, мохи, крім того втікача залюбки переховують в себе цілі колонії галюциногенних грибів. За допомогою у розшуках Романа Скрипника правоохоронці звернулися до священників московського патріархату та екзорцистів полтавського осередку комуністичної партії Симоненко (є генеалогічна версія, що Роман Скрипник прапрапраонук самогубця наркома внутрішніх справ УСРР Миколи Скрипника). І комуністи і попи, одразу запропонували викурювати Скрипника вогнем, і спочатку вирішили спалити відому на весь світ Решетилівську лісопосадку, і кілька церков ПЦУ, разом з пам’ятниками учасникам визвольних змагань усіх історичних періодів України, але кожне таке намагання закінчувалося тим, що в руках попів одразу ставали вологими сірники та зникав гас у запальничках, коли ж за справу бралися комуністи — в них бензин дивним чином перетворювався на воду, їм паралізувало руки, а самих упорототих активістів осередку трясла жорстока пропасниця і вони починали танцювати тверк, співаючи з піною на вустах: «Зелю — геть! Зелю — геть!»…


Вибачте, зараз буде злий текст про відмінність булінгу та хуюлінгу

Є булінг. На українську перекладається як «цькування». Але люди, що звикли некритично тягнути англомовні дискурси, часто не перекладають. Окей.

Зазвичай коли кажуть про булінг, кажуть про цькування підлітків іншими підлітками в школі. Це, справді, велика проблема. Підлітки бувають не менш, а то й більш жорстокими та тупими створіннями, ніж дорослі. Підлітки люблять цькувати інших підлітків просто з садизму та самоствердження заради, і роблять це просто тому, що можуть — особливо щодо тих, хто якось виділяється з загалу чи відрізняється від неписаного стандарту. Ми всі це знаємо, ми всі це бачили.

Є ще інші форми булінгу. Наприклад, дідовщина чи певні форми внутрішньотюремних відносин.

Характерною паскудною рисою булінгу є те, що він розвивається у ЗАКРИТИХ спільнотах, і це дуже важливо. Важко перевестись в іншу школу, ще важче — в іншу частину, зовсім малореально — в іншу в’язницю. Ти мусиш постійно перебувати у колі спілкування, де з тебе знущаються. Це може призвести до розладу особистості.

АЛЕ.

Останнім часом називати булінгом стали будь-яку форму цькування, а ще пізніше — будь-яку форму критики загалом. І це теж не дуже добре, бо зміщує акценти та розмиває поняття.

Читать дальше


Фото дня

Дети рассматривают жетоны, 1950–е годы, США.

В начале 1950–х годов школьные округа США по всей стране снабдили учащихся так называемыми «dog tags» жетонами, чтобы они помогли идентифицировать обгоревшие останки детей после ядерной атаки.


Чому в Україні майже немає внутрішнього туризму?

Як показав мій особистий досвід, не в грошах туристів справа.

Формула відсутності внутрішнього туризму вкладається в фразу СиДіТи (вдома).

(УВАГА! В цьому дописі не йдеться про монстрів типу Кам’янця-Подільського. Але таких монстрів у нас якраз тільки на 7 чудес України)

С — сервіс. Поспати? Поїсти? Турист має знати, що все своє треба носити з собою! Намет та казанок — обов’язкове спорядження. Сувеніри? Здається: що простіше — напиши про пам’ятку на сайті села, постав поруч стіл з сувенірами і домашніми пиріжками та заробляй гроші.
Але ні!
Більше того, в Меджибожі єдина сувенірна крамничка зачинилася перед натовпом туристів рівно о 17. Бо робочий день закінчився.
І не забувайте про готівку. Термінал — це як снігова людина.

Д — дороги. «Этот стон у нас песней зовется»(с) В Сатанові взагалі перекрили брилами єдину дорогу до місцевих пам’яток. Щоб дістатися до «Курорту національного значення», треба їхати в об’їзд. Лишніх 20 км по ямам — це ж дрібниця. Коли розраховуєте час по гуглкартам, сміливо додавайте від 30хв до 2 год на подолання шляху.

Т — туалети. В туристичних місцях вони існують трьох варіантів
— найближчі кущі
— страшна дірка в халабуді
— люкс-варіант «як в пересічній школі»

В Хотині туалет саме варіанту «дірка». І руки помити нема де. До речі, ми ночували якраз біля місцевого «фудкорту» і бачили, як там мили посуд. Ніколи не їжте в Хотині!

В Маліївцях біля водоспаду охайний дерев’яний будиночок, хоч і «дірка». Та сміттєвий бак. Це нас вразило навіть більше, ніж палац та інші пам’ятки.
Для того, щоб розвинути внутрішній туризм, потрібно не так багато. Навіть дороги можна відкласти на майбутнє. Але відсутність елементарного сервісу та туалетів вбивають будь-яке бажання кудись їздити. Але ж крихітне село Маліївці змогли якось організувати туалет і екскурсії, значить, це можливо? Чи ні?

Oleksandra Proliaka