ДемСокира йде в Київраду: Тетяна Комлик (Татуся Бо)

Колись таки настануть часи, коли міністром освіти стане не плагіатор, а людина зі справжньою освітою і досвідом. Тоді підручники будуть сучасними і передаватимуть знання, а не психотравми авторів, упорядників і чиновників.

Тоді в школах вчитель поважатиме учня, а учень поважатиме вчителя, і не тому, що так треба чи вік такий, а тому що є за що. От тоді вона зайде у фейсбук і запостить… котика, і перестане матюкатися назавжди. Ви вірите в це? А ми віримо. Бо вона нам пообіцяла!

Знайомтесь, якщо ви ще її не знаєте, Тетяна Комлик, більш відома під псевдонімом Татуся Бо — №10 у виборчому списку до Київради від партії Демократична Сокира.

Народилася на Полтавщині в родині з прекрасним почуттям гумору. Її мама, аби не сумно жилося, навіть отримала посвідчення тракториста-комбайнера, а тато окрім тяжких робіт був ще й актором самодіяльного театру і «ловив Кайдаша» ще тоді, коли це не було мейнстримом.

Із зовсім раннього віку знала дуже багато віршів, віршиків і казок. За це Тетянку часто ставили на стільчик в садочку і запрошували розказати щось. Одного разу, вона після вихідних з дідусем, розказала у садку антирадянський віршик про козу і совєцьку власть, після чого завідуючу відкапували корвалолом, молоденька вихователька вийшла з групи сива, а Тані увечері довго розказували, що не слід в садочку переказувати дідову творчість.

Коли їй було лише 5 років, брат навчив читати, аби не діставала його щоденним ниттям «почитай мені». У 6 років вона вже заробляла в селі у бабусі грошенята, читаючи стареньким газети, листи і навіть великі книжки про любов. Найтяжчим покаранням для неї було мамине — «і ніяких книжок, ясно тобі», та тато для любенької доні завжди знаходив можливість зробити хованку з О’Генрі, чи навіть детективами Чейза.

У 8 років сіла писати книжку. І навіть написала… заголовок і вірш про любов до України. Потім творче життя закрутилося, рукопис загубився, і коли його знайшов Роман Михайлович (майбутній чоловік нашої кандидатки) на горищі, то волав так, що сусіди викликали «псіхіческу скору». Певно це і визначило жанр її творчості — дарувати людям усмішку, посмішку і навіть відвертий регіт.

Після школи отримала диплом режисера видовищно-театралізованих заходів, а потім вивчилася ще й на вчителя української мови, літератури та зарубіжної літератури. Після навчання працювала у Миргороді режисером кіностудії, журналістом, а потім і головним редактором телестудії, діджеєм, вчителькою, керівником дитячого гуртка. А в Київ привело її, шалене кохання до того самого Романа Михайловича.

Роботу в Києві знайшла відразу — головним редактором будівельного видавництва пропрацювала 5 років. Десь у той період почала публікувати свої численні історії на різноманітних блогерських платформах, і аби не накладалося таке творче аплуа на серйозну роботу, згадала про свій старий і такий зручний псевдонім — Татуся Бо.

Пішла з роботи, бо народилася старша донька Надійка. Почався Майдан. З малою дитиною на руках пекла сотнями пиріжки і варила вареники, аби передати протестувальникам часточку турботи і підтримки.

У 2014 році на початку лютого написала легендарний пост «про бл@дську стабільність». Наступного дня прокинулася знаменитою. Текст безбожно крали, цитували, а особисті повідомлення розривали хейтери. Так і почалося блогерство.

Після декретної відпустки працювала піар-директором музичного гурту, редактором кількох сайтів, автором, колумністом, сценаристом, ведучою на ТБ. З 2015 року вийшли друком 4 дитячих книжки. В 2016 році разом з друзями створила творчий колектив «ЯкЗдрасті», гастролювали містами України, допомагаючи волонтерам зібрати кошти на важливі та необхідні речі для військових, переселенців та дітей.

У 2019 році, якраз перед народженням меншого сина, прийшла сама в офіс Демократичної Сокири, сіла навпроти Гудименка і сказала, «Ви бачили, який пи@дець твориться в освіті? Треба щось робити!». «Прекрасно, — відповів їй Гудименко, — роби! Що тобі для цього треба?». Якось так Татуся стала нашим радником, а пізніше спікером з питань освіти.

Помічати зраду, треш та ідіотизм в українській освіті — її робота. Влітку Татуся була одним із флагманів боротьби проти тво міністра освіти Сергія Шкарлета. А до того могла одним своїм дописом з міцним слівцем поставити на місце якогось чиновника-освітянина. Але настав час для вагоміших інструментів, ніж допис у фейсбуці. Щоб змінювати щось, потрібна влада.

Тетяна вважає, що в Києві вже зараз необхідно створювати новітній, модерновий і технологічний центр дистанційної освіти. Адже саме якісна, правильна дистанційка може частково або ж в деяких аспектах і повністю вирішити певні проблеми освітньої галузі міста. До того ж такий освітній центр міг би надавати освітні послуги і дорослим, які бажають оновити знання.

Її мрія — Київ дружній до жінок, дітей, людей з інвалідністю та загалом для всіх. Київ, у якому похід в собез не перетворюється на взяття вершин Евересту, де міські сервіси допомагають, а не вбивають, де вечірнє дефіле на підборах по тротуарах не закінчується в травматології, де дитячий візок не треба носити в руках, переходячи бездонні ями в пішохідних зонах, де дитячі майданчики будують щоб діти там гралися, а не вбивалися.

Хочете, щоб Татуся Бо стала депутаткою? Шукайте у виборчих бюлетенях Києва Тетяну Комлик!

Стати спонсором нашої передвиборчої кампанії можна двома способами:

1. Через фандрайзингову платформу «Фонду ліберальних ініціатив» https://libfoundation.org Це швидко і безболісно.

АБО

2. На рахунок партії. З міркувань безпеки та зважаючи на адміністративну й кримінальну відповідальність пов’язану з фінансуванням політичних партій, ми можемо надати платіжні реквізити після вашої повної ідентифікації. Для цього напишіть листа на donate@sokyra.party

Добавить комментарий