Диктатор не з’явився

Сьогодні – 195-та річниця російського Євромайдану. (Звісно взимку, коли ж іще)). Коли я вчився в школі, повстання декабристів не обходили увагою, але переважали пафосні диферамби а не опис того, шо ж там насправді відбувалося. Кому цікаво, читайте далі.

Одвічними питаннями, які гризли російське дворянство, були «што дєлать», «хто віноват» і «куди себе подіти». Тож не дивно, що одного разу дехто почав розважатись тим, що почав підготовку зкидання царя.

Власне, скидання царів було одвічною розвагою орківських офіцерів, бо ж від смерті Пітера зе Фьоста жоден цар не сходив на престол без перевороту, тож офіцери постійно дружили «за когось» і «проти когось». Але царі мінялися, а загальна жопа буття нікуди не дівалась, тож і виникла думка, а чи не прибрати царя взагалі, ксасувати кріпацтво і не написати, прости Господи, конституцію. Звісно, ніякого іншого шляху, крім перевороту тут бути не могло.

Переворот готували довго і ретельно. Північне товариство, яке зрештою заварило кашу, було створено у 1821 році. Повстання планувалось на 1826-й. Але цар Олександр І завдав заколотникам підступного удару в спину – помер у листопаді 1825-го.

Повстанці не розгубились і згуртувались довкола ідеї звалити його брата Костянтина, але знов невдачка – той зрікся престолу через кохання до польської красуні Жанети Грудзинської. Наступним у черзі був Микола І, той самий, що у Шевченка «волю приспав». Цей був не сопливий, що й показав наступний перебіг подій.

Отож, зимового ранку 195 років тому на майдан перед мордоською ВР потроху зійшлися повсталі полки. План був взяти штурмом Зимовий палац і Петропавлівську фортецю, змусити царя зректися престолу, передати владу «врємєнному правітєльству» і оголосити про скликання Установчих зборів (цей сюжет також повторювався через сотню з гаком років).

Отож, повстанці зібрались, мерзнуть, хтось крикнув «в атаку», але на нього цикнули, мовляв, «ми нє майданутиє».

Чекали прибуття Сергія Трубецького, обранного диктатором. Але диктатор не з’явився. Ніхто не знає чому. Мо злякався. Мо не наважився. А може пожалів царя. (Цар не пожалів його у відповідь – присудив до довічної каторги).

Тож повстанці не придумали нічого кращого, як почати обирати нового диктатора. Дебати були довгими, а тим часом їх оточили вірні царю війська, ще й притягнули з собою 36 гармат. Нарешті, о щастя! Над сикстинською капелою піднявся білий дим, новим диктатором обрали Євгена Оболєнського! Ну, зара ми вам наваляємо, подумали повстанці, але в цей момент по ним вдарили картеччю і повстання було придушене ще до кінця короткого зимового дня.

Підсумок – 1271 загиблий, серед них 903 – мешканці міста, яким так рідко показували блокбастери, що вони заради такого видовища ризикнули життям.

До чого я це усе пишу і згадую зайвий раз нашого сусіда-терориста. Майже 200 років боротьби за демократію, європейські цінності і проти корупції, а результату як не було, так і нема, і швидше за все не буде ніколи. Бачте, буває й так. Мойсей може не 40, а 200 років водити колишніх рабів по пустелі і так нікуди й не привести. А ми усе гадаємо, коли ж почалися наші 40 років. У 91-му? У 14-му? І де ми зараз?

Але сподіваюсь, ми таки чомусь навчимося у тих відчайдухів і у вирішальний момент нам не забракне рішучості.

Сергій Гудим

One thought on “Диктатор не з’явився

Добавить комментарий