Кіно та СРСР

В совку більше всього курвила невідповідність задекларованих цінностей щоденним практикам. Особливо це помітно було в кіно. Я з дитинства дивувався, чому в усіх кіно про піонерів така гарна форма з пілотками й шортами, а мені дістався тільки галстук. Може десь в Артеку така форма і була, але мені й туди було потрапити не вільно, я вже курсантом потім фарбував там шлюпки.

Та ж фігня була з фільмами про сержантів міліції, раціоналізаторів на виробництві, гвардійців-десантників, слідчих знатоків — в кіно було так чудесно, однак варто було потрапити до рук реального сержанта РОВД, ти починав підозрювати, що реальне життя тече по геть інших законах. Особливо коли ти вже піонер, раціоналізатор чи моряк і дивишся про себе в кіно.

І вже геть противно було дивитися фільми в жанрі панорамного гуманізму. Пам’ятаю один з Родіоном Нахапєтовим, який грав дитячого хірурга. На полярній станції немовля (!) потребує термінової операції (як воно там завелося) й по всій країні шукають дитячого хірурга-парашутиста, щоб викинути його на крижину, проводять наради ледь не в кремлі, й відправляють в Арктику з Москви цілий ІЛ-76 на роту гвардійців-десантників, ми за керосином і взагалі ціною не постоїм. Гуманізм так гуманізм.

А в той час в реалі моторист один на траулері «Зірка Азова» в Індійському океані рубав зубилом закисший болт, уламок відскочив йому в око, травмував, його здали в госпіталь в ПАР, хоча це кляті капіталісти й апартеїд.

Його там прооперували, і замість протримати на реабілітації (лікар обіцяв зберегти 70% зору), терміново відправляють в Союз літаком через Монреаль, бо управі треба економити валюту. Лікар-апартеїдник матюкається, він не звик так поводитися з білими людьми, пропонує долікувати без грошей, але моторист свідомий, йому можуть пришити втечу за кордоном, відмовляється. Опустимо подробиці добирання через Монреаль і Москву в Керч.

В Москві його в лихоманці і непонятці жодна блядь з міністерства не зустріла, і щоб купити квиток на Керч, він в туалеті аеропорту загнав свій годинник з 7 мелодіями, в Керчі начальство управи теж кілька днів телилося, перш ніж в Одесу в клініку Філатова відправити.

А в Одесі глянули запалене око, розвели руками — ми таких операцій не робимо, видалили око, видали скляне і випхали.

І ось сидимо ми в Керчі з тим мотористом, який отримав призвісько Нельсон, на ремонті на траулері «Зірка Азова» (в море його вже жодна медкомісія не випустить), дивимося те гуманістичне кіно з Нахапєтовим і Нельсон пихає в телевізор стільки болтів заводу Петровського, що Нахапєтов зрештою не витримує і емігрує в США.

І ось тепер виросло покоління, яке про совок знає тільки з того кіно.

Антон Санченко

One thought on “Кіно та СРСР

Добавить комментарий