Якось не по-нашому

Взагалі от що мене курвить окремо — так це, що уявлення співгромадян про багато елементів української культури часто дуже-дуже космічне. Інколи зшите з радянського “дозволеного фольклору”, п’яних фантазій націєтворців початку 90-х та “а от моя бабця…” Argumentum ad babciam, колись за нього бити будуть.

Викладеш фото історичної реконструкції козака-реєстровця — “а чого він в лаптях та з бородою, на м-ля схожий?” Ага, а личаків не існувало, а Сагайдачний, Дорошенко та Многогрішний — шпигуни з-під Рязані. Козак же має бути, як на малюночці: голопузий стриптизер в червоних шароварах, по шаблі в кожній руці та стоп’ятсот пистолів за чересом.

Почнеш обговорювати обсценну лексику в українській мові — перекажуть всі міфи скопом, століття так з 18-го. І що мати то тюркізми, і що українські класики цього не знали (навів Шевченка, припустили, що то він в засланні нахватався), і що в фольклорі цього нема (коломийки шпигуни придумали — для цього Сагайдачного, певно, і заслали), і що українці чисто прокльонами та/або фекальною лексикою обходилися. Ага. Зліва поляки кажуть ch*j та p*zda, зправа росіяни кажуть х*й та п*зда, а посередині цнотливий осередок, що пестливо зводить прутня в розкішницю.

Таке цікаве фентезі про власну етнографію.

А от зараз мудрий український посполитий люд подивився на пісню Го-а, що ми на Євробачення шлемо, і побачив люди, що то не наше.


відео на ютуб

Бо текст якийсь дурнуватий, точно шпигуни завезли. Дарма, що це веснянка, прямо в етнографічній експедиції завезена, з чітким фольклорним образним рядом.

І співають якось не по-нашому. На відкритому голосі. Себто, як, власне, і співаються українські народні пісні нормальними людьми, а не естрадними співаками 90-х.

Особливо я бугаєм заволав, коли нещадній критиці цілим ворохом достойників було піддано дримбу. “Варган?! Це що, якути або буряти?!”.

Ну ок, не знаєш ти, що цей інструмент — євразійська культурна універсалія від Ірландії до В’єтнаму — то не гріх. Не знаєш ти, що він активно присутній в українській етніці — ну буває, не всім народною музикою цікавитися.

Що ж ти свій внутрішній камертон за мірило істини береш та в атаку йдеш? Це як люди люблять виправляти “неправильну українську” та “русизми”, а потім дуже дивуються, коли ти їм спочатку словник показуєш, а потім, на ad babciam, цитати з класиків.

Ну не треба так. Може не подобатися ця пісня (хоча, як на мене, очешуєнна, та й європейським оглядачам дах зірвало) — так так і кажіть. Бо коли ви посилаєтеся на невідповідність українській традиції пісні, яка ближча до української традиції ніж більша частина того, що звучить в нас на радіо, та ніж усе, що ми виправляли на Євробачення — ну камон, аж боляче.

Victor Tregubov

One thought on “Якось не по-нашому

Добавить комментарий