Опудалом чи тушкою ©

Подививсь відео з Марсу.
Прибалдів, коли небесний кран опустив ровер і відлетів, наче якась краказяка з фантастичного кіно.
Від звуку марсіанського вітру аж мурахи шкірою забігали.
Якщо ще уявити, що все це залізяччя робило посадку в автоматизованому режимі через затримку у надходженні сигналу, саме обирало місце посадки, корегувало, відстрілювало — аж в очах потьмяніло.

І от що подумалося.
Господі, бережи Америку.
Бережи її вчених, інженерів, робітників, платників податків і уряд.
А у них же ще вакцини, айфони, F-35 і Спейсікс.

Наскільки ж убогі наші олігархи.
Убогі. Ниці.
Спочатку мріяли про те, як приватизувать завод та випиляти його швидко на брухт, потім — володіти заводом і смоктати дотації через ручних депутатів з бюджету, максимум — замутити благодійний фонд для відбілювання репутації чи купити футбольний клуб для улюлюкання вдячного натовпу.
Але більшість і цим не заморочуюється: просто ссуть і сцуть, ссуть і сцуть, а потім через свої медіа ще й серуть у голови українців.

Божечки, спасибі, що ми неквапом, кульгаючи сунемо на Захід.
Захід — то ж не про напрямок, а про суть процесів, що дозволяють вирощувати запасні органи і редагувати гени, мати автівку в родині, але їздити на велосипеді, переробляти сміття, переймаючись долею білих ведмедів десь за обрієм.
Ну, який сенс в підкоренні Марсу, якщо для досягнення цієї мети половина країни сидить у таборах, інша половина — їх стереже, а перед цим таку ж частину вистріляли та замордували голодом?

І хоча інколи здається, що нам пороблено, бо замість ровера на Марсі ми здатні висадити лише Степанова в Індії, однак нам — саме на Захід.

Геть від москви.

Антон Сененко

Добавить комментарий