Дві України в одному місті

Ольга Кирилюк: Дві розмови сьогодні

Розмова 1:
— Досі кажете Кіровоград? А хоч раз використовували назву Кропивницький? — питаю в бабусі, що живе по сусідству.
— Новоє названіє мнє нє нравіцца. Я протів. Што лічна мнє із таво, шо ано помєнялось?
— А ви пробували думати не про те, що буде особисто вам, а що краще для країни? І чи взагалі знаєте, хто такий Кіров?
— Как ета кто? Ета же наші ЗАЩІТНІКІ кагдато билі….
— Коли ж він устиг стати защітніком: коли ініціював Голодомор 1932-33 чи коли організовував масові репресії?
— Ой, а чєрєз год мнє скажут, что ваш Крапівніцкій тоже арганізовивал масавиє рєпрєсії і что — всєму вєріть? А я работать на пєнсії далжна, патаму што пєнсія малєнькая. Вот што ізмєнілась? Уже і за маладова прагаласавалі, а нічого нє мєняєцца, а тєпєрь сматрю, што прєжній єщьо і нормальний бил..

Розмова 2:
— Дєточка, це ти до пам’ятника добровольцям береш? Сьогодні ж день добровольця? — питає мене бабуся, яка торгує на базарі квітами.
— Так, — відповідаю і дивуюся, що вона взагалі про цей день знає.
— Ой, спасибі їм. Врятували країну. Усім їм дякую, і матерям їхнім, що синів таких виростили. Дали по зубах Путіну. Він же думав, шо бистро нас захопить. Уже празнував, навєрно. Янукович же всю армію розвалив. А ці хлопці, можна сказати, з сапою проти танків ішли. І зупинили! Наші ЗАХИСНИКИ!
…Я брала квіти, які вона перемотала стрічкою, а руки тремтіли, очі набралися слізьми і я, зарюмсана, ледь знайшла вихід із ринку. У неї теж, мабуть, маленька пенсія, тому вона так само змушена працювати. Але ця людина просто вдячна ЗАХИСНИКАМ, що взагалі може спокійно працювати, а не сидить у підвалі під градами, переховуючись від «ЗАЩІТНІКІВ руского міра».

І тепер думаю: обидві ці жінки — в рівних умовах… Але які це два різні світи. Яка між ними світоглядна прірва. І визнаймо, що саме з таких світів нині складається Україна. Один світ просто вміє бути вдячним, інший – а шо мнє із етава будєт, мнє же далжно шота бить, ви мнє всє далжни.

Кожен з нас обрав один із них. Навіть якщо до 2014 року ми були розхитані й розосереджені у своєму світогляді, то після війни кожен визначився. Немає більше – я нє знал, нас етаму нє учілі, кто там такой тот Кіров і Крапівніцкій, может оні одінаковиє. Бо тепер є тільки одне — АБО ти маєш бажання знати свою країну і її героїв, а тому береш до рук книжку, шукаєш матеріали в мережі, АБО тобі похрін і «Свати» твій рівень.

Народ, який знає свою історію і своїх героїв, завжди буде жити у вільній, незалежній країні. І ніхто, повторюю НІХТО, ніколи не зможе розказувати такому народу, якою мовою йому вчити у школах своїх дітей, і на честь яких героїв називати міста й стадіони! І навіть гідну зарплату й пенсію зможе заробити, якщо не продаватиме свою країну за гречку й 200 гривень.

Бо тільки ти сам твориш країну, її демократичні цінності, гарантії і права.


Друзі, нагадую, що ви можете озброїти воїна книгою, взявши участь у спільній акції Сил спеціальних операцій та книгарні «Є»! Український воїн зможе отримати в подарунок книгу, яку придбаєте для нього саме ви. Перелік книг справді крутий: від мемуарів Маннергейма до легендарного «Мистецтва війни» Сунь-цзи.

Пам’ятаймо, що книга – це зброя, яка здатна чинити опір інформаційній агресії. Озброймо воїнів!

Замовити книгу можна за цим посиланням.