Це лише одна з історій

Ранковий «Ритуал з вшанування загиблих героїв», що проводиться на території Міністерства оборони.

Багато людей. Багато молоді. Багато політиків. Багато військових. Багато учасників подій під Іловайськом. Багато родичів тих героїв, що загинули.

Неймовірно важкі, не фізично, морально, 40 хвилин зачитування прізвищ кожного з загиблих цього дня героїв. Після кожного прізвища — дзвін та постріл від салютної групи.

Потужний ритуал, потужний захід. Дякую всім, хто цього ранку полишив всі свої справи й прийшов віддати шану нашим героям. Майже 400 загиблих героїв.

Серед цих сотен загиблих, чиї імена сьогодні лунали, для мене окремо стояло прізвище людини — командира 51 омбр полковника Півоваренка Павла Васильовича. Офіцера, що зустрів війну офіцером бойової підготовки штабу Сухопутних військ у Києві, але за першим покликом взяв в руки автомат і очолив не просту бригаду.

З початком війни, знаючи про катастрофічну нестачу особового складу у військах, він наполегливо почав проситися на фронт аби допомогти розваленим та розкраденим політиками Збройним Силам, чинити опір оккупанту на полі бою.

І ось у травні 2014 року, після трагедії під Волновахою, 51 омбр (м. Володимир-Волинський), було виведено на полігон і виникла потреба у новому командирі бригади. Ось тут і знадобився полковник Півоваренко — його було призначено в.о.командира бригади.

На той час бригаду було поділено на три БТГр — батальйонні тактичні групи, кожна з яких, відповідно до своїх спроможностей, виконувала свої завдання, зачасту, у складі різних угруповань і секторів. Бригада, буквально, була розкидана по всьому фронту (хто воював весною — літом 2014 знають про що мова).

Так ось, з моменту призначення на посаду і до початку серпня 2014 року, 51 бригадп на чолі з Пивоваренком звільнила більше 20 населених пунктів аж поки, не надійшла команда від генерала Хомчака (на той момент командувач Сектору Б) про направлення частини бригади (одна БТГр), під безпосереднім керівництвом Півоваренка, у район міста Іловайськ.

Continue reading


Я їх бачу

Ви коли небудь думали про те, що гарний гід (екскурсовод) може бути гарним письменником і навпаки?.. Я не думав. Хоча очевидно, що в обох випадках потрібна людина, яка вміє розказувати цікаві історії, відрізняється лише формат.

Роман Маленков — мандрівник, гід, власнік турагентції та засновник сайту «Україна Інкогніта», на якому вже більше 100,000 сторінок про цікаві місця в Україні та в інших країнах. І саме Роман написав більшість з цих статей і зробив більшість з фотографій. Так, він маньяк — інакше виконати таку роботу принципово неможливо.

А відтепер Роман ще й письменник :) Я зараз читаю його книгу «10 країн після карантину» видавництва «Віхола».

Ми всі чекаємо, коли закінчиться всесвітній карантин, і коли знову можна буде без проблем «злітати на вихідні у Вроцлав чи Рим лоукостами» — бо ми вже звикли до цього завдяки безвізу. Книжка Романа — це не путівник, а скоріше орієнтир «куди точно треба полетіти чи поїхати», бо там він описує 10 країн, які його особливо вразили. Я одразу дам спойлер: це Словаччина, Албанія, Греція, Кіпр, Туреччина, Чехія, Мальта, Болгарія, Північна Македонія і Румунія. І я певен, що про більшість з них ви спитаєте «а що там дивитись?» або вкажете щось загальновідоме. Насправді ж там масса цікавих місць, краєвидів і визначних пам’яток — і саме про це йдеться в книжці.

Я ще не дочитав до кінця, але можу сказати, що Роман дійсно вміє розказувати історії, читати дуже цікаво. Він якось так переплітає сьогодення з історією, що не нудьгуєш ні секунди. Єдине чого не вистачає книжці — це фотографій, їх там обмаль :) На форматі «покетбук А5» фото просто нікуди було втулити, та й ціна книги тоді була б в рази вищою. Але Роман так цікаво пише, що я бачу ці замки, скелі і море — а для мене це і є головна відзнака хорошої розповіді, що вмикає вашу уяву не гірше за фото чи відео.

Дуже рекомендую книгу Романа всім, хто скучив за мандрівками. Замовити можна тут.


Неудобно ему, понимаете?

Понасоздавали Васе неудобств тем, что защищаетесь от агрессивного соседа. Приматы скудоумные.

Давно хотел сказать.

Российские топовые оппозиционеры, которые до сих пор не сидят в тюрьме и не эмигрировали, а вместо этого пишут посты в блогах и дают концерты — это такой особый вид оппозиционеров, которые приносят кремлю больше пользы, чем вреда. Нет, это не значит, что они обязательно завербованы товарищем майором. Но это значит, что ФСБ считает полезной их деятельность по внедрению во вражескую среду (включая Украину) и по распространению в этой среде имперских нарративов. Российский оппозиционер делает это бесплатно и искренне, потому что он только во вторую очередь оппозиционер, а в первую очередь — российский. Он там вырос, он так мыслит, и время от времени имперское нутро вылезает наружу.