Ранковий «Ритуал з вшанування загиблих героїв», що проводиться на території Міністерства оборони.
Багато людей. Багато молоді. Багато політиків. Багато військових. Багато учасників подій під Іловайськом. Багато родичів тих героїв, що загинули.
Неймовірно важкі, не фізично, морально, 40 хвилин зачитування прізвищ кожного з загиблих цього дня героїв. Після кожного прізвища — дзвін та постріл від салютної групи.
Потужний ритуал, потужний захід. Дякую всім, хто цього ранку полишив всі свої справи й прийшов віддати шану нашим героям. Майже 400 загиблих героїв.
Серед цих сотен загиблих, чиї імена сьогодні лунали, для мене окремо стояло прізвище людини — командира 51 омбр полковника Півоваренка Павла Васильовича. Офіцера, що зустрів війну офіцером бойової підготовки штабу Сухопутних військ у Києві, але за першим покликом взяв в руки автомат і очолив не просту бригаду.
З початком війни, знаючи про катастрофічну нестачу особового складу у військах, він наполегливо почав проситися на фронт аби допомогти розваленим та розкраденим політиками Збройним Силам, чинити опір оккупанту на полі бою.
І ось у травні 2014 року, після трагедії під Волновахою, 51 омбр (м. Володимир-Волинський), було виведено на полігон і виникла потреба у новому командирі бригади. Ось тут і знадобився полковник Півоваренко — його було призначено в.о.командира бригади.
На той час бригаду було поділено на три БТГр — батальйонні тактичні групи, кожна з яких, відповідно до своїх спроможностей, виконувала свої завдання, зачасту, у складі різних угруповань і секторів. Бригада, буквально, була розкидана по всьому фронту (хто воював весною — літом 2014 знають про що мова).
Так ось, з моменту призначення на посаду і до початку серпня 2014 року, 51 бригадп на чолі з Пивоваренком звільнила більше 20 населених пунктів аж поки, не надійшла команда від генерала Хомчака (на той момент командувач Сектору Б) про направлення частини бригади (одна БТГр), під безпосереднім керівництвом Півоваренка, у район міста Іловайськ.
