Все, що ми бачимо за останні роки – як і більшість років до того – це хаотичні, незрозумілі, поодинокі дії України у бік Молдови і навпаки.

З одного боку, це легко пояснити. І Молдову, і Україну з моменту розпаду СРСР внутрішні конфлікти тягнули то в Європу, то в Росію. Зміна влади означала зміну вектору.

Але зараз, з 2014 року, в Україні вектор незмінний. І тренд зрозумілий на роки вперед. Проросійський дискурс іде в маргінез. Більшість українців обирає західний напрямок. Це означає, що Україна може закладати стратегію.

Але вона цього не робить.

Подивіться на мапу України. Зверху. І спробуйте перейти до так званого helicopter view – поглянути на ширшу картину.

Ви побачите, що Україна оточена російськими військовими базами з усіх чотирьох сторін. Так, ми банально оточені ворогом. Схід – Росія. Північ – Білорусь. Південь – окупований Крим. І, нарешті, Захід – окуповані територіі Молдови (т. зв. «Придністров‘я»).

Тому всі наші дії мають бути прив‘язані до генеральної стратегії – виходу із оточення.

І тут окуповані території Молдови – найбільш вразливий для Росії елемент. Погляньте самі. Економіка т. зв. «Придністров‘я» фактично відсутня. Збройні сили – окрім російської військової бази – відсутні. Україна там завдяки пропаганді сприймається як ворожа, але дуже сильна держава, що дає нам психологічну перевагу і можливість грати «першим номером».

Я вважаю, що Україна має робити все, аби окуповані території повернулися Молдові, а росіяни зі своєю базою були інтерновані зі звільнених територій. Це не питання днів, і навіть місяців. Але це і не питання десятиріччь. Це питання стратегії, економіки і дипломатії. Т. зв. «Придністров‘я» настільки вразливе, що не просто може, а мусить бути козирем України у тиску на Росію.

Continue reading