Медіапіздота теж має права

Один мій приятель з самого початку війни читав Бутусова і «Цензор». Він не з України, але дуже занурений у наші проблеми. І він вважав, що цих двох джерел і ще пари десь таких самих цілком достатньо, щоб розібратися, що тут у нас до чого і хто кому барига і диктатор.

Коли я йому казала: «твої джерела дещо специфічні, спробуй почитати когось ще» — відповідав, що в нього є голова на плечах, він бачить, хто пише правду.

Коли він мені розповідав про зраду, голу-босу армію і таку іншу оффшорно-липецьку фабрику, я ще і ще раз пропонувала поширити коло джерел інформації.

Коли в 2019 році він сказав: «я не знаю, яким президентом буде Зеленський, але за Порошенка точно не можна голосувати» — я тихо зраділа, що в нього нема українського громадянства і він все одно не голосуватиме.

Але тисячи тих, в кого громадянство є, теж читали Бутусова. І в 19-му році думали так само. Результат ми знаємо.
А тепер настав той незручний момент, коли доведеться нам за Бутусова вписуватися. Так, доведеться захищати його, бо це прийшли не за Бутусовим. Це прийшли за демократією. А коли заберуть демократію, то далі зможуть прийти за ким завгодно.

І так, доведеться захищати нам, громадянському суспільству. Від журналістів щось не очікується актів солідарності. То при «диктаторі» Порошенко можна було ятобінедорогенькі флешмоби влаштовувати і за це нікому нічого не було. А тепер і ссикотно, і команду «фас» не дають.

Майя Тульчинская