Ваша свобода починається зі слова

Позиція партії Демократична Сокира щодо законопроекту міністра культури Володимира Бородянського “Про протидію дезінформації”.

Ми згодні з тим, що Україна потребує закону, який урегулює наявні проблеми інформаційного простору. Чинні закони створені в часи, коли ще не було Інтернету, блогів, соцмереж, месенджерів, стільникового зв’язку й відеокамер у кишенях більшості громадян країни. З тих пір докорінно змінилися і обмін інформацією, і джерела інформації, і журналістика як явище та процес. І бажання побудувати компромісну модель відносин нових акторів у вигляді закону — цілком зрозуміле.

Але.

Свобода слова — це наше право, що гарантоване нам Статтею 34 Конституції України та Статтею 19 Декларації прав людини. Як ліберальна партія, ми не можемо поступитися своїми правами, навпаки — ми маємо вимагати від влади їх розширення, в той час як законопроект Бородянського — це радикальне звуження обсягу існуючих прав і свобод.

Інформація у ньому ділиться на “достовірну”, “недостовірну” і “дезінформацію”, і вільне поширення інформації, що гарантоване Конституцією, стає вибірковим. У законопроекті не визначені критерії, за якими “уповноважений з питань інформації” визначає достовірність інформації. Неможливо бути експертом в усіх галузях і точно знати істину про все на світі, а це означає, що визнання інформації “недостовірною” буде суб’єктивним, і може використовуватися владою для тиску на політичних опонентів.

Також у законопроекті відсутні критерії розмежування дезінформації, критики та образи. Це дозволяє змішувати дані поняття до купи та маніпулювати ними, що може призвести до свавілля влади.

В законопроекті Бородянського повністю забороняється анонімність в мережі Інтернет, що суперечить Закону про захист персональних даних та посягає на право автора тексту не зазначати свого імені.

Все це стосується кожного користувача мережі інтернет, оскільки, згідно цього законопроекту, будь-який допис або навіть комент у соцмережі, у паблік-групах месенджера, репост або ретвіт чужого посту, саморобний плакат на мітингу і навіть напис на паркані потрапляє під визначення масової інформації та, при бажанні, може регулюватися безпрецедентно жорсткими заходами, яким позаздрить навіть “Роскомнадзор”. Від автора допису можуть вимагати видалити пост, опублікувати спростування, а у випадку “рецидиву” (більше ніж тричі протягом одного року) — накладати штраф у розмірі від 4,7 до 9 мільйонів гривень за кожен випадок порушення. Для більш систематичних порушників, або таких, що діють у складі групи (наприклад редакція ЗМІ) передбачені виправні роботи і ув’язнення до семи років.

Читать дальше


Відверто

Текст міг би розпочинатись пафосною пацанською цитатою про поразки, які роблять тебе сильнішим, але, даруйте, ми тут майже третій рік без російських соцмереж. Так що обійдемось простим усвідомленням того, що без поразок неможливо в українській політиці. Головне – визнавати їх та надалі не допускати. Ми свої, наприклад, визнаємо.

Так, вони були, так, було гірко всім нам, так, ми помилялись, і так, цей текст буде про наші поразки у 2019 році. А ще про те, з чим продовжимо боротись у 2020. Беріть у руки ромашковий чай, щоб бути спокійним, та пігнали!

ПОХІД НА ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ. Пригадуєте, тоді ще ніхто не знав, що стрельне в голову новообраному президенту Зеленському? Розпустить парламент чи залишить? Веселі були часи, щось там ще Конституційний Суд вирішував, дебати були, дискусії, закони різні, але то таке, дрібнички… Зрештою, як ми всі знаємо, країна, включно з «Демократичною Сокирою» пішла на дострокові парламентські вибори. На той момент ми не змогли знайти зайвих 4,5 мільйона гривень застави, щоб іти у Раду партійним списком. Було прийнято рішення висувати кандидатів на мажоритарних округах. Їх було десять, десять наших найкращих та найвідчайдушніших воїнів, які вступили в нерівну боротьбу з господарниками та фітнес-тренерами від ЗеКоманди.

Жоден з наших висуванців не переміг. Найкращий результат показав Антон Колумбет. На 218 окрузі у Києві він набрав 4,32%. Ми вважаємо це поразкою та беремо повну відповідальність за неї. Хоч можна й написати три розділи про особливості тієї кампанії та віднайти тисячі причини, чому так сталось. Але цього не буде. Чимало з вас хотіли бачити партію в парламенті. Цього не сталось. Продовжуємо працювати далі.

ПНВК. Коли ми розпочинали говорити про небачені економічні вигоди від введення податку на виведений капітал замість податку на прибуток, усі дивились на нас із роззявленими ротами та круглими очима, питаючи «а шо це таке, отой ваш пеенвека?» Пройшло багато місяців мітингів, дискусій, просування цієї реформи (дійшли аж до законопроєкту) серед владних кіл. Зрештою обіцянка ввести податок на виведений капітал з’явилась у передвиборчих програмах найсильніших кандидатів у президенти та найбільших політичних партій. Більше ніхто не питав, що це таке. Тепер просто сперечались, чи треба воно Україні.

Після виборів президент Зеленський зустрівся з бізнесом, де сказав «хах, піймав на передвиборчу обіцянку». А якщо геть дослівно, то він повідомив, що ПнВК не на часі, хоч це було написано в його програмі. Не те, що ми очікували негайного виконання програми кандидата, просто якийсь осад залишився на душі… Той факт, що закон про податок на виведений капітал досі не прийнятий, ми вважаємо своєю поразкою. Хоч є і кілька вагомих зовнішніх чинників. Тема ПнВК у другій половині року загубилась серед ідіотських намірів влади раптово помиритись з Росією, серед незліченних судів по Приватбанку та іншої чортівні, що творила команда президента. Однак, ми як єдина партія, що публічно та активно, займалась лобіюванням ПнВК, вважаємо, ми не довели справу до кінця. Ми не впевнені, що у 2020 році Україна отримає податок на виведений капітал. Швидше за все, будуть інші завдання та цілі.

Читать дальше


Дуже короткий звіт ДемСокири за дуже довгий 2019 рік

Ми не стали підсумовувати 2019-ий разом з усією країною, тому що: а) наш рік завершився акціями проти Коломойського, тому банально було ніколи; б) головні свята закінчились – отже можна зі спокійною душею легенько озирнутись назад, а потім знову з головою в роботу. Тож поїхали – наш великий звіт складатиметься із трьох частин – «перемоги», «поразки» та «боротьба триває». Сьогодні ми спробуємо коротко переказати вам звитяжну історію, де будуть лише перемоги. Вперед!

НІ КАПІТУЛЯЦІЇ. Це серія вуличних акцій, що пройшли по всій країні в листопаді-грудні минулого року. Це не зовсім хронологічна перемога, але одна з найважливіших. Разом із багатьма союзниками, які до того шипіли та пускали піну з рота, коли згадувалась «ДемСокира», шляхом мирного громадянського протесту ми змусили керівництво держави рахуватись з думкою вулиці. Неоднозначні заяви команди Зеленського, що часто суперечили одна одній, нечітка позиція самого президента щодо врегулювання конфлікту на Донбасі та явне підігрування окремих політиків інтересам Росії (заяви Пристайка, Єрмака, Богдана) змусили нас та ще сотні тисяч українців вийти на вулиці. Ми стояли на Банковій, на Майдані Незалежності, у регіонах проводились регулярні мітинг під ОДА та органами місцевого самоврядування. Вимоги в нас були прості: ні капітуляції. Ні миру на умовах ворожої Росії. Ніяких виборів на окупованих територіях. Зрештою, нам це вдалось – у Офісі Президента побоялись йти на відверто зрадницькі кроки й Зеленський привіз з Нормандських перемовин просто нічию. Це однозначна перемога!

Читать дальше


Ворог має впасти раніше

Від редакції.

У цьому році на Україну чекатимуть нові виклики, пов‘язані із необхідністю протидії громадянського суспільства державним інститутам. Ці виклики стосуватимуться спротиву капітуляції України у війні проти Російської Федерації.

Ми не знаємо достеменно, якій саме набір викликів на нас чекатиме. Можливо, це буде намагання адміністрації Зеленського повернути на українські терени російські соціальні мережі; можливо і вірогідно, виклик стосуватиметься розведення військ і перемовин у Нормандському форматі у Берліні цієї весни; можливо, стосовно відновлення водопостачання у окупований Крим; можливо також, що ці виклики будуть такими, які поки що не можуть бути спрогнозовані. Ми виходимо із того, що ці виклики неминучі, бо нинішня українська влада переповнена агентами впливу Російської Федерації і культивує – внаслідок того, а також як наслідок пострадянської психології – ідею про «мир за будь-яку ціну». А громадянське суспільство України, навпаки, має конкретні червоні лінії, перетин яких вважається капітуляцією, і не хоче миру за будь-яку ціну, а прагне перемоги у війні.

Однак ані громадянське суспільство, яке діє реактивно, тобто реагує на виклики влади; ані нинішня влада, яка діє проактивно, але хаотично і безсистемно; ані політична опозиція, ані інші інститути не мають довгострокової формули виходу України з конфлікту. Інакше кажучи, єдиними формулами, виконання яких хоча б короткостроково змінює перебіг конфлікту, є формули, запропоновані чи висловлені нашими ворогами і нашими західними партнерами. Української формули перемоги над Росією ще не існує.

Ми вирішили викласти для публічного обговорення документ, у якому викладається наше стратегічне бачення російсько-української війни і наших дій у неї. Ми пропонуємо усім охочим долучитися до її публічного обговорення. І врешті-решт ця формула, або інша на базі цих розробок, може стати ключовою для українського громадянського суспільства, відповіддю на запитання влади «А що ви пропонуєте», фундаментом структурних і системних змін української зовнішньої і внутрішньої політики після зміни влади.

Від імені Партії,
Юрій Гудименко.

Читать дальше


Аналіз законопроекту «ринку землі» до другого читання

Нарешті стало зрозуміло, в якому варіанті буде винесено на друге читання 2178-10 про ринок землі. І емоції викликає цей варіант найбільш негативні. Вже до першого читання 2178-10 дуже помітно відрізнявся в гірший бік від початкового кабмінівського 2178, але там ще було не все так сумно. Тепер законопроект став ще набагато гіршим.

У мережі вже з’явилося багато аналізів правок, але я ще раз коротко перелічу основні:

1) Максимальну кількість землі в одного власника знижено з 200 тис. До 10 тис. га.
2) Підприємства, серед кінцевих бенефіціарів яких є іноземці, можуть бути допущені до покупки землі тільки після референдуму, тобто ніколи.
3) Покупці повинні будуть перед покупкою землі показати джерело коштів.
4) Банки можуть володіти землею не більше двох років, після чого зобов’язані продати її на публічних торгах.
5) Обмеження щодо купівлі землі в прикордонних районах.
При цьому в законопроекті так і не з’явилося обмеження на продаж землі державою та територіальними громадами в перший період після відкриття ринку.

Що це буде означати на практиці? Малоприємні речі. В першу чергу, схематоз і влада чиновника. Відразу обмовимося, що в магічну силу заборон ми не віримо. Навіть в більш законослухняних країнах із значно кращими правоохоронними системами, довгострокове перешкоджання прямим економічним інтересам значного прошарку гравців, не спрацьовує. Вірніше спрацьовує тільки в тому випадку, якщо є конкуруюча група гравців, співмірна за активами та можливостям. Що вже говорити про українські реалії, в яких «порішати через кума» є типовим методом ведення бізнесу. Давайте розберемо докладніше.

1) На сьогоднішній день в Україні топ-500 землекористувачів обробляють більше 10 тис. га кожен навіть за офіційними даними. Це означає, що вже наявні господарства будуть позбавлені права легально викупити навіть ту землю, яку вже обробляють. Причому мова йде не про один, п’ять або двадцятя найбільших агрохолдингів, а про всі більш-менш великі господарства, на які припадає сумарно більше половини оброблюваних площ. Причому частина з них має серед кінцевих бенефіціарів іноземців або непрозорих юросіб-нерезидентів. Ці взагалі не зможуть викуповувати землю легально.

Навіть без урахування нашої ситуації з правозастосуванням, утримати від покупки землі ледь не всю галузь нереально. Особливо, якщо мова йде про найбільш зацікавлених в ній гравців, у багатьох з яких достатньо фінансових і адміністративних ресурсів. Тим більше, що схеми опосередкованого володіння нескладні. Виходить, що зі старту левова частка ринку землі заганяється в тінь. Тобто прозорості на ринку не буде.

Читать дальше


Офіційна позиція Партії

1. Звільненням з-під варти без вироку та покарання колишніх «беркутівців» – безпосередніх виконавців вбивств учасників протесту під час Євромайдану, влада знищила останні сподівання українців на справедливість. Єдині з «беркутів», хто отримав справедливу кару – це ті, хто був вбитий на Майдані. Це висновок на майбутнє.

2. Президент згідно закону не може мати впливу на прокуратуру, МВС та судову гілку влади. Однак одночасне призначення суддями засідань, синхронна заміна прокурорів, однакові і одночасні заяви представників обвинувачення щодо зміни запобіжного заходу продемонстрували країні, що і суди, і прокуратура знаходяться під повним контролем президента України Володимира Зеленського.

3. Виходячи із попереднього пункту, а також враховуючи, що домовленості щодо обміну проходили під особистим контролем президента, ми вважаємо, що повну політичну відповідальність за звільнення осіб, які не мають безпосереднього відношення до бойових дій на Донбасі, як-то «харківські терористи» чи «беркути», має і буде нести президент України Володимир Зеленський.

4. Разом із Володимиром Зеленським відповідальність будуть нести генеральний прокурор України Руслан Рябошапка, голова Офісу президента Андрій Богдан, помічник президента Андрій Єрмак, голова МВС Арсен Аваков і ті їхні підлеглі, судді і прокурори, які виконували явно злочинні і неправомірні накази щодо фактичного звільнення убивць і терористів.

5. Партія радіє разом з родинами тих українців, які були звільнені з полону, але підкреслює, що це не обмін «всіх на всіх», як було заявлено президентом, і не обмін полоненими. Це обмін невеликої частини наших заручників на кримінальних злочинців, терористів та вбивць невинних людей. І спосіб, у який було проведено цей обмін, наніс нищівного удару по природному бажанню української нації бачити вбивць у тюрмі, а не на волі, навіть у Російській Федерації.

Партія «Демократична Сокира»
29/12/2019


Словом і Сокирою

Привіт, любі.

Це Сокира, і це відповідь на питання “Що ми будемо робити, і чи є в нас план, якщо буде повна ср… зрада?”

Давайте поміркуємо разом.

Нова влада робить свої справи в турборежимі — швидко, безкомпромісно, пафосно та тупо. Часто речі, що вона робить, небезпечні для держави, а подеколи — і для неї самої. Вона не дуже розумна.

Ми реагуємо на цю шкоду. Які в нас є для цього засоби — з тих, про які можна писати на Фейсбук?

Це мітинги та акції. Там, де ми не можемо взяти напором, ми беремо креативом. Там, де нам не вистачає власних сил, ми приходимо з друзями.
Це розслідування та розгін здобутої інформації. Те, що мали б робити журналісти, але якось не завжди складається.
Це походи в посольства і розмови з експертами — справжніми, а не фейсбучними.
Це перемовини з партнерами — часто непрості і не завжди приємні.
Це заклики, скарги та петиції, це збори коштів та електронні голосування, це власні відео та виступи в медіа.
Це все, що допомагає розповсюдити наші послання. Допомагає розповісти, що влада робить не так, і як цьому завадити.

Чи це приносить користь?

Так. Ми звертаємо увагу людей на те, що вороги нашої країни та друзі власних карманів хочуть приховати. Ми робимо життя продажних суддів незатишним, ми змушуємо політиків знати, що їх дії не проходять непоміченими, бачити та чути людей, які дивляться на них недобрим, рішучим оком. І не тільки в Києві, але і в регіонах. Скоро робитимемо те саме і за кордоном — ми створюємо мережу міжнародних осередків, що дозволить нам дошкуляти жулікам, куди б вони не намагалися поїхати.

Нам вдається — і це інколи дивує нас самих. Нацбанк (як і раніше Нафтогаз) із нашою допомогою відмахується від олігархів. Разом із численими колегами по Руху опору капітуляції та друзями з парламентських фракцій ми змусили владу зрозуміти, що просто піти на поводу у росіян та вати — погана ідея. А, повірте, такі настрої були панівними ще кілька місяців тому.

Читать дальше


Бій продовжується

Останніми тижнями я не вилажу із судів: Маруся Звіробій, Ріфмастер, Генерал Марченко…

У дивні часи ми живемо, коли потрібен контроль за всім, що робить правоохоронна система в цьому плані. І особистий контроль активної громадськості дуже хороший інструмент проти нахабних дбр-івців, «аваківців» та решти нехороших людей.

20 грудня суд мав розглянути апеляційну скаргу дитячого кардіохірурга Юлії Кузьменка. МВС підозрює її в закладанні вибухівки під автомобіль журналіста Павла Шеремета, якого вбили влітку 2016 року. Але ми всі прекрасно знаємо, як МВС вміє «ефективно вести слідство» та звинувачувати абсолютно непричетних людей. Наразі мова буде трішки не про це.

Мої друзі, адвокати, юристи цілком можуть зі мною не погодитись, і сказати «Максиме, ти трохи неправий», вони можуть сказати, що перебувати в адміністративній будівлі, особливо в приміщенні суду, не можна. І те, що відбулось, цілком прогнозовано та виправдано. Але давайте я розповім все.

20 грудня мала бути апеляція Юлії Кузьменко. Її захист знайшов докази, факти, підготував апеляційну скаргу, щоб оскаржити арешт Юлії. Ми ж, активісти, ветерани, волонтери, друзі, зібрались в суді, щоб підтримати її. Але розгляду апеляції ніхто так і не побачив – прокурори, які висували обвинувачення, вирішили просто забити й не приїхати на суд. Вони кудись зникли. Згодом вже написали, що склад прокурорів оновили, і тому новим не встигли передати матеріали справи. Власне, через це нібито ніхто не приїхав.

Тож суд переніс розгляд апеляції на 24 грудня. Коли це прозвучало, ми сказали, що нікуди не підемо. Ми вимагали, щоб апеляцію розглянули саме сьогодні й відпустили Юлю з-під варти. Вона кардіохірург, робить операції маленьким дітям, і за час її перебування під вартою, черга на операції не зменшується. Вона тільки росте. Але хіба ж це аргумент для прокурорів, які не могли відірвати свої сідниці та приїхати на суд?
Пройшло багато часу.

Читать дальше