Мовою цифр

Завдяки Коломойському кожна людина в Україні може узнати собі ціну. Наприклад, активний прихильник «Демсокири» вартує близько 300 мільйонів гривень.

Звідки такі цифри? А дуже проста арифметика.

Коломойський і його міньйони подали до українських судів сотні позовів у намаганні повернути собі ПриватБанк. У прямом сенсі сотні, було близько 700 позовних заяв і нещодавно додалося ще більше 250. Ці позови розглядаються десятками і сотнями судів різних інстанцій, і звичайно, ресурсів нашої партії не вистачає не те що виводити людей під кожен суд, а і навіть хоч приблизно слідкувати за щоденними зрушеннями і змінами у всіх цих справах. Ми обрали найключовіші, на нашу думку, суди, і слідкуємо за ними, активно висвітлюючі новини і створюючі тиск під будівлями суду і (по можливості) у залах засідань. І це дає результат.

ЖОДЕН СУД ІЗ ДЕМСОКИРОЮ ПІД ВІКНАМИ НЕ ВИНІС РІШЕННЯ НА КОРИСТЬ КОЛОМОЙСЬКОГО.

Справи переносили і відтерміновували. Справи перекидували на інші суди. Суди мінували. Суди «пропонували поговорити». І жоден, ЖОДЕН суд, на який ми тиснули вулицею, не підмахнув Бєні.

Але ми ходимо не на кожен суд.

На днях у Верховному суді України Нацбанк програв справу по ТОВ «Гаджибей», пов‘язану із Ігорем Коломойським. У цій справі НБУ намагалося довести, що якщо під керівництвом Коломойського ПриватБанк видавав завідомо фейкові кредити фірмам Коломойського, то відповідати за це повинен, мабуть, все ж таки Коломойський. Суд вирішив інакше, і ця справа, незважаючи на «мізерну» суму у 20,9 млн грн, стає прецедентом (так, сюрприз, рішення Верховного суду мають прецедентний характер). Отже, насправді ціна рішення цього питання – не 20,9 мільйонів, а ВІСІМ МІЛЬЯРДІВ, які Коломойський «роздав» своїм фірмам-одноденкам, і платити за які тепер буде держава. Тобто бюджет. Тобто платники податків. Тобто конкретно ти. Конкретно твоя родина і конкретно твої друзі. А у середньостроковій перспективі ціна питання збільшується з 8 до 44 мільярдів гривень (а це сума заборгованності перед Нацбанком всіх неплатоспроможних банків по кредитам рефінансування).

Нас не було під цим судом. Ми не змогли і не встигли за ним прослідкувати. Ціна питання – 44 мільярди гривень. На суди по ПриватБанку «Демсокира» зазвичай виводить близко 150 людей. Отже, якщо поділити суму втрат на 150 демсокирян під судом, виходить, що кожен міг би врятувати державі під 300 млн грн.

Ось і ціна кожного з вас на акціях «Демсокири». Там, де ми встигаємо тушити пожежу, суди ховаються, а Коломойський залишається без нічого. Там, там, тільки там де нас нема, більше льоду ніж тепла… тьху, це про іншу партію. Коротше, там, де ми не приходимо, платники податків втрачають мільярди, а Бєня радіє і відкорковує пляшку «Вдови Кліко».

31 січня о 10:00 під Верховним судом у Києві, вулиця Пилипа Орлика, 8, відбудеться черговий суд у справі Суркісів, які намагаються (у змові із Коломойським) довести, що ПриватБанк треба повернути колишнім власникам. Ми вже були під цим судом, і тоді вже, за інсайдами, «полностью порешанную» справу перенесли на півтора місяці. І було б непогано, щоб перенесли ще. І ще. І ще кудись.

Щоб не дати Коломойському та Суркісам відсвяткувати перемогу (або принаймні зменшити їхні шанси), ми збираємося під судом. Ціну кожного с вас на акції ми вже знаємо. Це 300 000 000 гривень. Кожна людина на акції може зберегти платникам податків мільйони і мільярди. Кожен, хто не прийшов, зменшує цей шанс.

Треба приходити. Кожному з нас.

31 січня о 10:00. Київ, Липки, вулиця Пилипа Орлика, 8.

До зустрічі.

Демократична Сокира


Инвестиционный климат показывает отрицательный рост

Такие теперь новости.

Коломойский в Верховном Суде — ВЫИГРАЛ у ПриватБанка дело о взыскании долга — на 7,6 миллиарда. Теперь 7,6 миллиарда НБУ будет взыскивать не у Коломойского — а у ГОСУДАРСТВЕННОГО ПриватБанка.

Куда же девались все деньги?

Почему же теперь «Украине никто не доверяет»? (как сказал Гончарук)

Загадка, да?

Аллан Левитов


Сегодня в Украине абсолютно нет коррупции на топ-уровне (с)

Вроде кальмар я, а тентаклей мульон у Коломоя. Тупо со всех сторон прет в атаку в полный рост. Даже просто узнать обо всех важных делах не хватает времени.

Вот еще очередная подстава от Бени. При помощи пизданутого решения Верховного суда сделают так, чтобы за долги Бени платили мы. Из средств уже национализованного банка. Который за нас же счет и докапитализовали. То есть Беня взял рефин, украл, выпил, в тюрьму не попал. А мы за него это все компенсируем, ТО ЕСТЬ ЗАПЛАТИМ ВТОРОЙ РАЗ, потому что забирать залоги у уважаемых людей нельзя. Пиздец. Ебаный блядь пиздец.

Шо там посоны, как реформы? Как там антикоррупционеры? Галя? Настя? Как там Генпрокуратура и СБУ? Дубилет уже все цифровизовал? Рейдерства нет? Тут госбанк раззувают на полтора миллиарда баксов и ни слуху, ни духу.

Как Давос? Инвестиции уже приехали? Надо больше форумов и выступлений и сразу придут. А суды, что суды, хуй на них.

Пиздец. Пиздец блядь.

Это половина дефицита бюджета на следующий год кстати. Когда бабки закончатся в бюджете на полдороги, не надо кивать потом на Милованова, на таможню, на бизнес — вот эти баки куда просираются.

Anton Shvets


Аэропорт построили, а с бабушкой не поделились? Нехорошо.

У запорожцев, похоже, собираются спереть аэропорт с терминалом, построенным за деньги запорожского бюджета – то есть, каждого из нас.

Вот это жужжание с обысками на «воздушных воротах» может означать начало захвата данного коммунального предприятия.

19 декабря в рамках обучения в Киевской школе экономики (#KSE) я посетил конференцию под ничуть не агитационным названием «Трансформація 2020: від турборежиму до турборозвитку». Интересна она была не только (и не столько) рассказом директора «Укрпочты» о своих тяжких буднях по диджитализации государственного монстра. Я, зная о его «замиллионной» зарплате, чуть не всплакнул из сочувствия.

Куда больше я хотел пообщаться с заявленным в анонсе министром инфраструктуры Виталием Криклием. И не только по мостам через Днепр (была названа очередная сумма по «отдельной строке в бюджете», но где искать эту строку – министр не пояснил).

Меня интересовала тема запорожского аэропорта.

Я господина Криклия на конференции спросил:

— На реконструкцию аэропорта в соседнем Днепре, который (аэропорт) контролирует господин Коломойский, из государственного бюджета был выделен миллиард гривен. В то же время построенный за городские деньги аэропорт в Запорожье собираются передавать частникам в концессию. Как вы это прокомментируете?

Читать дальше


Вы уже платите дань Коломойскому, каждый месяц

Он коммуналку снизит! — кричали 73% зеленоубогих улиток. А в это время пришли платежки за отопление в декабре 2019…

Привожу скрины оплаты отопления своей квартиры в Кривом Роге,3 комнаты 58 кв.м., счетчик отопления на весь дом.

При Порошенко декабрь 2018 — 1325 грн

Читать дальше


Цены на попкорн побили 10-летний рекорд

Марк Савчук: Дмитро Дубілет, Дмитрий, Дмитрий! быстрее, тут какие-то черти хотят рейдануть государственный банк.

Вы просили вам рассказывать про рейдеров в Украине. Я чувствую что обязан вам об этом сказать. Олигарх Коломойский и его поддельники хотят опрокинуть граждан Украины на 155 млрд грн! Помогите, Дмитрий!

Alex Noinets: Дубілетова сім’я

Трагічний роман про побут простої української родини, яка опиняється в центрі одвічного конфлікту, що лежить в основі національного характеру — у боротьбі за кращу долю з корупцією на панщині доводиться щоденно заносити та порішати.

В романі розкривається сімейний конфлікт між поколіннями Дубілетів. Батько — колишній мінорітарій і топ-менеджер у банку, позивається до держави з метою рейдонути з паном свій колишній банк. Син — також колишній мінорітарій у цьому банку, а тепер Міністр по боротьбі з рейдерством в уряді, має протидіяти батьку, але не може.

Не в змозі вирватися з зачарованого кола, син, який не бачить долі для своєї родини, в розпачі втрачає зір.

Щоб підкреслити глибину сімейної драми, і додати їй загальнонаціональний вимір, автор додає до твору епізоди, які характеризують епоху. Яскравим прикладом такого літературного прийому є випадкова зустріч колеги родини Дубілетів Гороховського в басейні з кріпосним пана Коломойського — президентом Зеленським. Удаваний оптимізм обох на тлі басейну, як метафоричної прірви, в якій тоне українське суспільство, є дуже сильним мистецьким прийомом, який допомагає читачу зануритися в трагедію українського народу і його споконвічного рішалова долі та волі.


Обещали — выполнят

Обсуждали давеча со знакомыми заявление премьер-министра о снижении платёжек за тепло на 30% и почему-то у многих закралось сомнение, что это будет. Не знаю, чё это они так. Я лично верю. Вот тариф на электроэнергию удалось снизить почти в два раза и тут получится.

Я раньше платил по 1.68 грн, а Коломойский по 3 грн, то есть в среднем мы платили по 2.34 грн, а теперь я плачу по 1.68, а Коломойский по 1, то есть в среднем мы платим по 1.34 грн, или на 43% дешевле.

Поэтому, и с тарифами на отопление я тоже верю, В СРЕДНЕМ, будет ниже.

Николай Ильинов


Словом і Сокирою

Привіт, любі.

Це Сокира, і це відповідь на питання “Що ми будемо робити, і чи є в нас план, якщо буде повна ср… зрада?”

Давайте поміркуємо разом.

Нова влада робить свої справи в турборежимі — швидко, безкомпромісно, пафосно та тупо. Часто речі, що вона робить, небезпечні для держави, а подеколи — і для неї самої. Вона не дуже розумна.

Ми реагуємо на цю шкоду. Які в нас є для цього засоби — з тих, про які можна писати на Фейсбук?

Це мітинги та акції. Там, де ми не можемо взяти напором, ми беремо креативом. Там, де нам не вистачає власних сил, ми приходимо з друзями.
Це розслідування та розгін здобутої інформації. Те, що мали б робити журналісти, але якось не завжди складається.
Це походи в посольства і розмови з експертами — справжніми, а не фейсбучними.
Це перемовини з партнерами — часто непрості і не завжди приємні.
Це заклики, скарги та петиції, це збори коштів та електронні голосування, це власні відео та виступи в медіа.
Це все, що допомагає розповсюдити наші послання. Допомагає розповісти, що влада робить не так, і як цьому завадити.

Чи це приносить користь?

Так. Ми звертаємо увагу людей на те, що вороги нашої країни та друзі власних карманів хочуть приховати. Ми робимо життя продажних суддів незатишним, ми змушуємо політиків знати, що їх дії не проходять непоміченими, бачити та чути людей, які дивляться на них недобрим, рішучим оком. І не тільки в Києві, але і в регіонах. Скоро робитимемо те саме і за кордоном — ми створюємо мережу міжнародних осередків, що дозволить нам дошкуляти жулікам, куди б вони не намагалися поїхати.

Нам вдається — і це інколи дивує нас самих. Нацбанк (як і раніше Нафтогаз) із нашою допомогою відмахується від олігархів. Разом із численими колегами по Руху опору капітуляції та друзями з парламентських фракцій ми змусили владу зрозуміти, що просто піти на поводу у росіян та вати — погана ідея. А, повірте, такі настрої були панівними ще кілька місяців тому.

Читать дальше