Ми не розглядали і не вивчали, але, сука, не впливає

«Дії керівництва Дніпропетровської області при плануванні Іловайської операції ми не розглядали і не вивчали, і ці факти ми взагалі не розглядали. І прийняття рішення… на яких нарадах проходило… Але ніяким чином наради, які проводилися в Дніпропетровській адміністрації не впливали на дії командирів і начальників… Тому ці наради на нашу думку вопще не впливали на дії керівників високих ланок». — директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Рувін.

«Іловайськ. Правда».

Джон Смит


Есть такая профессия: журналист-фантаст

Victor Tregubov: Є причина, чому я нікому не рекомендую серйозно сприймати твори Латиніної та посилатися на них як на якесь джерело аргументів. І навіть інколи використовую термін «синдром Латиніної» щодо інших авторів з такою самою тактикою.

Воно все дуже красиво виглядає рівно допоки автор не зачіпає якусь тему, яка лежить у прямій сфері ваших знань та компетенцій. Потім ви читаєте, в вас сивіють пахви, перечитуєте, коментуєте «о небо, яка маячня», і знов сивієте вже від усвідомлення, що і в статтях на теми, яких були вам не близькі, і які ви сприймали за чисту монету, ставлення до фактажу було таким самим — вам просто не вистачало кваліфікації це виявити.

Yuri Panchul: Мне в комментариях дали ссылку на свежую статью Латыниной о Северном Потоке. По этому поводу вот что я написал в свое время о Латыниной:

«Латынина вообще не источник. И, по западным меркам, даже не журналист. Она писатель-фантаст, которая перенесла своим методы в публицистику. Метод этот довольно прост — она берет некий источник информации типа википедии, выдергивает оттуда яркие детали и куски фраз, после чего компонует их так чтобы было интересно. Иногда рождаются забавные кентавры — например когда она объединила воедино обрывки историй МЭСМ/Лебедева/ИТМиВТ и Брусенцова/Сетуни.

Латынина: «Когда в СССР после запрета начала развиваться кибернетика, то академиком Лебедевым в Институте вычислительной техники и точной механики была построена троичная ЭВМ. Т.е. она использовала троичный код -1, 0, 1. И это имело определенное преимущество перед западными двоичными компьютерами. От троичного кода в советских компьютерах (был сначала «Сетунь», потом «Сетунь-70») отказались по одной единственной причине – они плохо совмещались с западными, а Запад далеко ушел вперед.»

Косяки Латыниной, которые нашел я:

Continue reading


Полистал выжимку по пленкам медведчука от бигус инфо, и что я хочу сказать…

Я вполне верю, что пленки — подлинные и даже без особого монтажа. Там, в общем-то нечего особо монтировать — упыри обсуждаю упырьи проблемы. Как бы намутить баблишка, как бы нагнуть х*хлов.

Я даже вполне верю, что Порошенко что-то там мутил или чесал за ушком «дорогим партнерам». Первое для политика практически неизбежно, а потому вопрос в том, чтоб все происходило в пределах разумного, второе, собственно, и есть политика — ласково говорить с злой собачкой, пока кирпич в кустах не нащупаешь.

Так что вот честно — ничего невероятного я для себя не открыл.

Но что меня неизменно смешит, так это то, с каким энтузиазмом носятся с этими пленками борцы с злочинным барыгой. Набрали полные ладошки, и мажут друг другу лица и суют в рот.

Это, блин, слив от ФСБ/ГРУ или Медведчука. И, скорее, от первых, чем от второго. Это не беллингкэт, это не западные спецслужбы подкинули. Это, блин, россияне, и я не подозреваю их в желании помочь нам забороть коррупцию и посадить в доску своих политиков в эцих с гвоздями.

А это значит лишь одно: они слили информацию, которая, как они полагают, причинит нам больше вреда, чем пользы.

Лучшее, что мы могли бы с ней сделать — это принять к сведению, записать все в свой чорный блокнотик ваффен ЗСУ, а потом оторвать яйца всем, кто помогает раскручивать вражеское ИПСО. В том числе — одному Денису, который с трагическим е6лом вещает про тяжкую участь пленных, а потом бежит распространять слив от тех, кто их в этом плену держал.

Потому, что это не борьба, блин, с коррупцией и не журналистика. Это обыкновенная пропаганда, причем пропаганда, мягко говоря недружественного, нам государства. Мы в принципе любой подобный материал должны рассматривать как письмо с непонятным порошком. Может, там и толченый мел, но может ведь быть и сибирская язва.

Oleksii Osypenko


Розслідування Бігусом плівок Мєдвєдчука. П’єса.

На сцені Медведчук і якийсь довбойоб з підорашки.

Медведчук: — Нікалай Івановіч, ізвіні за позній звонок, только от їду от Порошенка до Порошенка, зі мною в машинє Порошенко, по нашему вопросу в три часа ночі сьогодні п’ять часов говорив з Порошенко, он всьо согласовал, дал прі мнє указанія Порошенку, я потом в чотири часа ночі до нього заєхал всьо проговоріть єщьо раз, концептуально всьо согласовано, так своєму і пєрєдай.

Якийсь довбойоб з підорашки: — Ну а там же потом етот ваш, ну ти понял, кто єщьо єсть, точно всьо в порядкє будєт?

Медведчук: — Ну Порошенко заінтєрєсован крайнє, я був у нього з Порошенком після цього в полпятого утра, він сказав, шо можна буде рішить з Порошенко, сказав поговорить про це з Порошенко, їду до нього на сім утра, на шість нє успєваю, бо тільки в п’ять ночі закінчив з Порошенко, всьо будєт как вам надо, з нами Бог і Порошенко.

Світло гасне, фігури мрякнуть.

На сцену в промінях зеленого світла виходить Бігус.

Він схожий на неповнолітнього з затримкою в розвитку, якого в обмін на секс вигодували й одягли бомжі.

Бігус мовчки плачє в кадрє, бо це страшно.

Його соплі, сльози і слина капають на брудну порепану брошуру «Data Journalism at the BBC (Стандарти журналістики BBC)», якою, схоже, вже багато разів підтирали сраку.

Завіса.

Бегущий Повар


Розповідь шкільного приятеля Серьожи Лещенка

У десятому класі в ліцеї №100 ми активно почали рубатися в баскетбол з “Б”ешками. Зазвичай ми виходили на шкільне подвір’я на перервах чи після уроків, інколи і замість уроків, і починалася заруба. У “Б”ешек традиційно було багато хлопців в класі, тому деяким з них приходилося сидіти на лавці, очікуючи шансу вийти на заміну.

Сидів там і Сєрьожа, якого однокласники випускати на майданчик не дуже хотіли. Бачачи трохи загнобленого хлопця, я почав брати його в нашу команду, адже у нас бракувало власних хлопців, а у Сєрьожи був зріст під метр дев’яносто, і до того ж Сєрьожа був вкрай мотивований граючи проти своїх однокласників. Так ми і “познайомились”.

Перетинаючись переважно на спортивному майданчику, я не дуже зважав на неспортивні якості Сєрьожи, і не дуже розумів, чому його однокласники ставилися до нього переважно негативно, з відчутним презирством.

Аж тут мамка Наташки з нашого класу почала приводити в ліцей, з приводу і без, свого нового бойфренда Анатолія Кінаха, який тоді вже був віце-прем’єр-міністром з питань промислової політики. От тут я побачив Серьожу у всій “красі”. Він бігав за Кінахом як собачка, ледь не облизуючи того з ніг до голови, принижуючись, щоб отримати хоча б одне слово у відповідь на свої лестощі. З боку ці приниження виглядали досить гидотно.

Continue reading


Чайна Фейкньюз

«Мій Сіньцзян: зупинемо тиранію фейків» — саме з такою назвою у китайському державному ЗМІ CGTN стаття французької журналістки Лорен Бомон.

«Не всьо так однозначно» пише пані Бомон, «я сама одєсітка… ой, вибачте — «я сама сім років в Китаї, в провінції Синцзян і ніякого геноциду уйгурів там не відбувається».

Пані Бомон обурило, що коварний Захід бомбардує Китай фейками про начебто концтабори і геноцид уйгурського етноса.
Обурення пані Бомон можна зрозуміти, адже гірше всього в її ситуації не «фейки проти Китаю», а той факт, що її не існує. А що може бути гірше за небуття?

Французька газета Le Monde з’ясувала, що ніякого «мільчіка в трусіках», еее, в сенсі «французької журналістки Лорен Бомон» не існує в природі.


«Коли китайське телебачення CGTN вигадує французького журналіста. Якась Лорен Бомон розробляє тези Пекіна про уйгурів та Тайвань у державних китайських ЗМІ.»

Ну що тут сказати? Фрацузській журналістці Бомон лишається тільки вийти заміж за іспанського диспетчера Карлоса.

З тг каналу @hardcons via Останній Капіталіст