Хроники разведения и люди которые не попадут в кадр

Произошло разведение на третьем участке и вовсю заговорили за дальнейшее разведение по линии фронта. В том числе — на «моём любимом», Мариупольском направлении.

Официальные лица заявляют что разведение поддерживается уставшими от войны людьми и местными жителями живущими на линии соприкосновения.

Чтоб не гибли дальше парни. И что у Генерального штаба есть план как быстро вернуться назад, если противник нарушит договоренности.

Так вот. Скажу прямо, никакого плана нет. Есть лишь понимание что войскам будет дан приказ занять старые позиции. Вот и весь гениальный план Генштаба.

К сожалению в настоящее время Генштаб бесконечно далек от войск на передовой. Борьба Хомчака с «муженковством» а так же нагибание всех кто не согласен с линией партии, по итогу дала своё. В справке характеристике бойца недавно появился пункт «не участвовал ли боец в страйках». Командиры подразделений где бойцы отважились прямо признаться что против разведения, подвергаются гонениям прямо от НГШ. Всё это капсулирует армию от своего командования. В итоге командование отдельно, а войска — отдельно. Армия на линии соприкосновения занимается тем чем надо, иногда делая какие то вещи скрытно от своего высшего руководства. Бо прилетит.

Например после недавнего снайперского шквала наш Генеральный штаб родил великое ни@уя. Ситуацию выравнивали на местах люди которые поняли что руководству срать на войну и гибнущих от российский снайперов украинских воинов. И выровняли. Не знаю, отчитывались ли они перед руководством… возможно что и нет. Потому что время сейчас такое, лучше подавать наверх отчеты что ты сидишь тихо и ничего не делаешь. Так то оно лучше.

Как вы понимаете, боевую армию и боевых командиров это не особо мотивирует уважать генштаб.

Есть и другой пласт людей который я укажу отдельно. Это родственики погибших и жители населенных пунктов на линии соприкосновения.

На первом фото вы можете увидеть Дарью Разумову и Екатерину Крюкову. Эти девочки живут за Широкино. Их дом когда то был разрушен российским снарядом. После планируемого разведения они будут жить в «серой зоне». И их эта перспектива сильно не радует. Особенно Дашу, которая имеет инвалидность и живет в том числе под присмотром ЗСУ.

Читать дальше


Залишилася єдина мета —поховати дітей по-людськи

Це Лісовик. З літа 2014 року він живе тим, щоб повернутися в свій зруйнований будинок десь в Луганській області і поховати своїх дітей, яких розстріляли бойовики.

Лісовик — в минулому кадровий офіцер, развідник. 7 квітня 2014 року пішов добровольцем в батальйон Донбас, а потім — в ЗСУ. У серпні він потайки прокрався в свій будинок на окуповану територію, щоб відвідати своїх синів. «Я ж розвідник, я знаю, як пройти непоміченим», — говорить він. Але вдома все його життя різко перекинулося. Його будинок був зруйнований, а у дворі лежали тіла його двох синів.

«Їх розстріляли … Я їх у дворі закопав, тому що їх просто кинули після розстрілу. А тепер у мене мета: прийти до себе додому і поховати їх по-людськи», — розповідає Лісовик.

За дві доби він з’ясував, що стріляли «кадировци». «Це були чеченці, а навів їх мій найкращий друг».

Лісовик знайшов всіх. Він мстився. «Мене позбавили всього … Останній з тих, хто стріляв помер під Трьохізбенкою в 2015 році», — згадує Лісовик.

Він був поранений кілька разів. Останнє поранення отримав під Трьохізбенка — потрапили в засідку, підірвалися на фугасі.

«1,5 місяці коми, 4 метра кишечника видалено, ¾ шлунка і частину печінки. Осколки», — згадує він.
«У лікарні в Харкові думали, що я вже все, не жилець. Але мені є, для чого жити. Треба дітей поховати», — повторює він як заклинання.

Я не наважилася запитати, чому він не вивіз синів … але він якось сам відповів: «Куди звідси їхати? Це наша земля, чого я звідси повинен їхати? Ми їх сюди не кликали, вони самі прийшли. Не я ж прийшов в Москву «.

Сергей Невата


Снайперский террор. Почему ВСУ больше не мстят за каждого погибшего на Донбассе

Впервые за много месяцев потери нашей группировки на Донбассе стали большими, чем у оккупационного корпуса

Так, только за сентябрь погибло 11 бойцов, причем не только ВСУ, но и Национальной гвардии (причем не только сводной группы полка «Азов», но и, например, 15-й бригады, которая дислоцируется в Славянске). И это не считая несколько десятков раненых, часть из которых никогда не вернется в строй.

Мало того, с ответственностью можно говорить, что налицо новый виток снайперской войны и войны малых групп. Ведь практически все погибшие были либо убиты снайперами противника, либо погибли в ходе попыток разведывательной деятельности на передовых позициях. Как, например, умерший от ран в харьковском госпитале в субботу 14 сентября старший сержант Максим Кондратюк из 8-го отдельного полка спецназначения. По имеющимся данным, он вместе с группой подорвался 10 сентября на минном поле при выходе после выполнения боевой задачи в глубине обороны противника.

Наибольшее количество наших потерь последних дней приходится прежде всего на мариупольское направление и Светлодарскую дугу. Наибольшие потери ныне несет 36-я бригада морской пехоты, где погибло за короткое время сразу двое морпехов (11 сентября) и еще один боец, прикомандированный из Воздушных сил Украины (2 сентября).

Читать дальше


Символізм

Для мене завжди символом тихого затишку в світі були копиці сіна на околицях села.

Вони означали, що якісь невідомі мені чоловіки зрання правили косу — перестук линув над селом. Йшли росяними стежками. А вже потім, дужою рукою, як люблять творці реклами — витирали піт, знімали мокрі сорочки, пили крижаний квас, принесений дружиною — мамою — донькою — сином і раділи сонячній погоді: не замокне, не пропаде…

Копиці сіна означали, що бабуся встане на світанку, умиється, пов’яже чисту хустину, візьме хліб з сіллю для корови і принесе в дійниці тепле молоко з щільною пінкою…

А потім будуть коржики з маком і сонні п’яти онуків під клаптевою ковдрою. Ні, не трендовий нині печворк, а латочки зі старих поношених кофтинок. Тому що — ощадливі, тому що «одне на мені — друге на тині — третє в скрині на свято».

А для Миколки коржики заховають під рушничок. Тому що Миколай вже з 5 ранку на рибалці (бач, велосипеда під сараєм нема і вудок саморобних де поплавки з гусячого пір’я теж — нема!). А кішка спить під лялясом і ще не біжить зустрічати рибалку за обніжок…

Значить сам Миколка сидить в ранковому тумані, рука тремтить від напруги, поплавок легенько вібрує, а собака поруч, ще зовсім щеня — смикається, метушиться.

Читать дальше


Боевики стреляют «Горынычем» у Марьинки

«Очень надеемся, что кадры увидит в первую очередь местное население временно оккупированных территорий, и сделает для себя выводы», — пишут наши военные.

Гибридная армия РФ в Донбассе применила на западной окраине Донецка возимую установку разминирования УР-83П, так называемый «Змей Горыныч». Видео военного преступления выложил в сеть один из оккупантов, который снимал выстрел на мобильный телефон, пишет пресс-служба 24-й бригады ВСУ.

На кадрах видно, как производится выстрел, и как после падения заряда посреди застройки следует сильнейший взрыв — заметно ударную волну. Фактически, эффект от подрыва заряда УР-83П аналогичен применению авиабомбы мощностью около тонны.

Читать дальше


Байки від Кошки

Я пишаюся тим, що ніколи не брешу. Але на фронті я брехав, що у нас є техніка.

Іноді звичайні люди приїздили й задавали дивні запитання.

— Что ж вас так кинули, без техники, без ничего тяжелого?
— С чего вьі взяли, что у нас ничего нет?
— Ну вон там серьезньіе ребята стоят, у них куча техники закопана на посту, танки, бєхи, а у вас пусто, только автоматьі..
— Если вьі их не видите, єто не значит что их нет.
— Да?
— Конечно! Мьі просто не хотим пугать население техникой, ведь неприятно проезжать под стволами. —
— Ну да.
— Ну вот мьі технику и спрятали вон там в зеленке, — і вказав на місце де встановлено найбільше сигналок.
— Тю, а мьі думали что вьі вообще пустьіе тут..
— Не переживайте, скажу вам по секрету, мьі заряженьі лучше чем те ребята, поєтому и не стремимся все показьівать. А им страшновато, вот они всю технику напоказ и вьіставили, чтоб боялись. Понтьі колотят!
— Аааа.. Ну тогда я за вас спокоен!
— Я вам больше скажу, у нас тут еще и патрули катаются между постами, и днем и ночью… — разошелся я!)

Хлопці спитали мене, навіщо ти набрехав йому з три короби. А тому-що атакують у слабкому місці. Цей тіп, якщо не ворожий інформатор, то все-одно піде й розповість всім, що ми неймовірно заряджені, і що тут патрулі по лісах ходять. І настільки професійно, що їх ні хто не бачить навіть!
Це дійде до супротивника, котрий шукає слабке місце. Нас атакувати вони не стануть, бо навколо повно скиглярів, котрі ниють що у них нічого немає. Тому скоріше їх атакують, а хай не скиглять, у них хоч техніка є.)

Читать дальше


Роки минають, а Кучму все так само геть

Це Serg Marco, він же Карпюк Олександр, який сьогодні буде бажати всього поганого людям з кепською пам’яттю. А саме людям, які забули події 2014-2015 років.

Вчора було офіційно оголошено, що ЗСУ вийшли на позицію «Дерзкая» під Маріуполем. І це дійсно хороша новина, тому що мова там йде не про одну позицію, а про цілу лінію оборони, яку нарешті зруйнували, змусивши противника відступити до самого Комінтернового.

Погано лише те, що в боях за цю фортифікаційну лінію загинули кілька десятків українських воїнів за минулі три роки. І якби Комінтернівську лінію не віддав Кучма в Мінську, а ми не відвели війська, то можливо, сепари не зайшли б в Комінтернове, як до себе додому і ЗСУ не довелося б помирати за цю ділянку землі для встановлення рівновагу під Маріуполем в плані утримання стратегічних висот.

Але давайте за порядком.

У 2014 році за допомогою тристоронньої групи з Кучмою і представниками терористичних угруповань Захарченко та Плотницького, після того як ми вже один раз повірили Росії на тему «зеленого коридору» під Іловайськом і на територію України зайшли регулярні російські частини, була ініційована Мінська група. Було досягнуто домовленостей про припинення вогню, а саме: меморандум, відведення важкого озброєння на 15 км від лінії зіткнення станом на дату підписання меморандуму і формування тим самим зони безпеки, заборони на польоти бойової авіації й БПЛА та заборона встановлення мінно-вибухових загороджень в цій зоні безпеки.

Читать дальше


Военное, бытовое

«Щодо переміщення боєприпасів, начальник озброєння поінформував, що з початку 2014 року вже переміщено близько 360 тис. т боєприпасів, у тому числі і з лівобережної України. В захищені сховища транспортували вже понад 170 тисяч ракет та боєприпасів, що дозволило укрити 100% реактивних снарядів до реактивних систем залпового вогню. Крім того, переукупорено понад 30 тис. т боєприпасів».

Кажется, что просто себе цифры. 360 тысяч тонн. Но есть нюансы. 6 немецкая армия в Сталинграде на пике оборонительных боев тратила в день 1000 тонн боеприпасов. На 334 тысячи человек состава. 9 армия в оборонительных боях у Ржева — примерно 900 тонн. В сутки общевойсковых боев, с артиллерией корпусной, с авиацией, артподготовками по 7 часов. 30 тысяч тонн расстреляли все 81 мм. минометы вермахта с лета 41 года по лето 42-го.

Это так — о скором исчерпании боеприпасов в ходе ООС, о том, что нужно срочно строить завод для валовых боеприпасов, а то вокзал уходит и о том, что если бы так охраняли склады как политиков, то ничего бы не случилось. Видел такие шутейки в ленте. Один грузовой вагон — это 40-60 тонн. Но это с ящиками, упаковкой, укупоркой. Можете представить сколько нам обходится эта война в часах работы, грузовых вагонах, перевозке, постройке складов, дефектации у ракет.

Где-то сейчас сидит тетя в халате, разбирает ракету к «Конкурсу», снимает пихло, смотрит состояние контактов и проводов, проверяет окислилось или нет, голову тащит в ОТК. Ей премию платят, за то, чтобы она вышла в субботу. И она так и не увидит как вы пишите про то, «а что, вообще, сделано за 5 лет войны» — потому что ей надо крутить дальше.

Кирилл Данильченко


Не перелетить…

— Тьоть, скажіть мені, просто скажіть. Як живучи на кордоні з росією – скільки від вас до границі, чотири кілометри? Ви ж на бомбі сидите, і при цьому голосуєте за шелупень, яка заведе сюди росіян. Ви ж першими удар на себе приймете, ну як же так?

— Доця, знаєш що, ти тільки не нєрвнічай, ладно? Я так собі думаю, якщо начнуть стрілять, то нас не зачепить. Воно через нас перелетить і дальше пуйде, а нас не тронуть.


фото Олексій Плиско

Мені до сліз шкода цих людей. Ось цих своїх тіток і дядьків, яких я знаю змалку, з чиїми дітьми разом виросли, і з якими ми так рідко бачимося, хіба на гробки раз на рік. Трудяги, все життя на землі і в роботі. Боже сохрани вкрасти, взяти чуже чи не помогти сусідові.

Читать дальше